Світ - це не сад і навіть не чистилище. Це полігон нескінченної війни, де ціною, метою та найвищою нагородою є саме існування. Тут Дух, втомившись від власної безмолвної досконалості, розсипається на міріади досвідів. І кожен із них - від святого до останнього покидька - це «Я». Ми звикли чіплятися за крихку ілюзію єдності особистості, але правда в тому, що ми - колонії, консорціуми істот, які тимчасово ділять одну біологічну оболонку.

Людство століттями намагається втекти від своєї природи, розділяючи світ на чорне та біле, секс і смерть, біль та задоволення. Але великий розвиток Духу починається там, де страх і бажання втрачають свою владу. Протистояти цій фундаментальній двоїстості можна лише одним способом - через велику терпимість.

Будь-яка спроба заперечувати частину себе, чи то темний інстинкт, чи то ганебна слабкість, веде лише до втрати форми. Самозаперечення - це дієта для злиденних духом, що призводить до виснаження реальності. Існує лише один бог - це «Я», і справжнє завдання полягає в тому, щоб пізнати себе в кожному зустрічному дзеркалі, у кожному акті творення чи руйнування.

Ті, хто проповідують обмеженість, приречені на посередність. Найлютіші фанатики, переконані у своїй єдиній правоті, - лише заручники власних суперечностей, які і є наймогутнішою силою на цій землі. Наша двоїста природа і є наша єдина чесна моральність. Глупо намагатися бути кимось іншим, окрім того, хто ти є в даний момент.

Я не той, хто почав писати ці рядки, і вже точно не той, ким я був учора. Кожної секунди «консорціум Я» висуває нове обличчя, нову маску для нової ролі. Ми носимо безліч імен, і це не ознака божевілля, а ознака масштабності.

Найбільші грішники часто виявляються найвеличнішими святими, навіть не підозрюючи про це. Великі люди завжди двоїсті, але їхня природа не вичерпується лише парою протилежностей. Це калейдоскоп. Дух - це те саме «себелюбство», яке утримує цей різношерстий натовп субособистостей разом, доки смерть не розкидає їх в акті фінальної спокути. Багато років практики в шаманізмі та енергетичних процесах навчили мене, що ця оболонка - лише тимчасовий штаб для нескінченної експансії.

Що таке бог, якщо не людина, яка здобула силу розпоряджатися власною волею? Для такої істоти ніщо не істинне, і все дозволено. У її існуванні немає заздалегідь встановленої мети - вона вільна призначати її сама, пов'язуючи себе напряму з ритмами Землі та перевтілюючись за власним капризом.

Всесвіт за своєю суттю божевільний і довільний. Очікувати від нього логіки чи справедливості - вершина наївності. Ніщо ззовні не змінюється; змінюєшся тільки ти, перемикаючи регістри свого сприйняття. Єдиний універсальний принцип, який варто приймати всерйоз, - це загальна безпринципність.

Більшість людей віддають перевагу «маленьким задоволенням гурмана» - напівперетравленій, гнилій їжі сенсів, яка вже пройшла повне коло і мало чим відрізняється від екскрементів. У цьому споживанні немає спокути, лише повільне згасання.

Я обираю іншу стратегію: проста їжа для тіла і рідкісні, концентровані ковтки нектару - суміші огиди та захоплення. Тільки на стику цих крайнощів можна відчути смак реальності, не затьмарений соціальною мораллю.

Я доторкнувся до свого внутрішнього «Я». Це не «річ». Це безформна, позбавлена якостей, безіменна і чиста сила. Вона - те, що торкається ілюзії, залишаючись при цьому поза нею. «Я» - це велика ілюзія, і водночас «Я» - це те, що усвідомлює її хибність.

«Амінь». Або як там у вас прийнято закінчувати розмови з порожнечею?

Ваш D.O.C.