Нудизм

​Всім тілом штовхаєш широкоплечі двері підʼїзду. Крізь віконечко сочиться зоряне сяйво. Скрипить. Вони різко розчахнулись, ти рвешся уперед. Людські очі розчахнулись. Зіниці увірвались у простір. Налились кровʼю гарячою аж до пари, що шлейфом розтягнулась пʼятикутниками дворів...Біжиш високим снігом, що сягає твоїх колін, а подеколи вище. Пальці його обережно тягнуться стегнами... виводячи еротично та лоскотом малюнки кохання. Ти біжиш вулицею геть голий, відкриваючись усьому. Твоє тіло цілує холод, а на руках залишаються тіні від сяйливих зірок... І він вгризається хтиво зубами у шкіру твою роздягнутого тіла твого— тремтиш. Ти відкритий та роздягнутий. Бігаєш і торкаєшся всім тілом, відчуваєш найдрібніші деталі. Видається, що життя відповідає відвертістю на відвертість — прислухаєшся до хрускоту снігу... до шепоту вітру... і чуєш шепіт їх актуальних пліток. Чекаєш чи в переліку зʼявиться щось песимістичне. І ти почуєш те песимістичне як заспіває крук, що ніколи не мав голосу на пісні, але заспівав від того лайна.Ти... доволі голий останнім часом. Людські очі звертають на це увагу... люди одягаються, що не день, обирають гарне, зручне, обирають характеристики та наративи, що на тому одязі у ярликах й тканинах. А ти під одягом ховаєш своє голе тіло — купуєш найдорожче, найякісніше, де наративи зшиті міцними нитками пластику по еко-шкірі — це ж те, що люди мають на увазі? Ти надягаєш мішкуваті кофти, а під ними майки, футболки, майки... декілька пар трусів... і шорти під джинсами. Але... ти геть голий під тим одягом — ніде правди діти!Людські очі кліпають тобою, критичним цмоканням, критичним поглядом, критичним порівнянням твого роздягнутого тіла... та вони по самі білки випучуються на твою голоту!

​Пане, та ви геть голий!

Мій одяг розпиханий по кишенях... вибачте, довго шукати! 

Людські очі тягнуться за тобою шлейфом... мов туалетний папір, що пристав до підошви.Зупиняєшся. Оглянувся назад... — ти геть голий сьогодні... а ще вчора і завтра. Під одягом безсоромно голий, що не день!.. А під вільною шкірою бʼється серце, що не вміщається у одяг характеристик та наративів... ніде свого серця приховати, жодні нитки не можуть прошити серця до тривкої еко-шкіри... А люди зшивають свої тканини, але вони не піддаються характеристикам та наративам, бо то серцеві тканини, що пульсують не якістю, а людиною.​Зоряне сяйво на твоїх оголених плечах. І тягнеться по тілу, мов нитками... ти біжиш сніжним полем за вервечкою світла.​Зупиняєшся. ​Шукаєш очима на своєму тілі відвертість... але ти мариш тим одягом — видається, що життя відповідає відвертістю на відвертість...