Від «чистої раси» до етичних дилем або що таке євгеніка?

Євгеніка (від грецького «eugenes» — «добре народжений», «благородний») — це науково необґрунтована і глибоко аморальна теорія, що виникла наприкінці 19-го століття. Її прихильники вірили, що можна «покращити» людство через так зване «селективне розведення», нібито накопичуючи бажані риси й усуваючи небажані. Ці ідеї ґрунтувалися на спотвореному розумінні генетики, стверджуючи, що складні людські якості, як-от інтелект, поведінка чи схильність до хвороб, передаються простим спадковим шляхом.

спрямована на стимулювання розмноження людей із бажаними, «цінними» для суспільства ознаками (високий інтелект, фізичне та психічне здоров’я).

зосереджена на запобіганні розмноженню людей із небажаними або «шкідливими» ознаками, такими, як спадкові хвороби, психічні розлади, розумова відсталість, фізичні вади та залежності.

Термін «євгеніка» ввів у 1883 році англійський статистик Френсіс Гальтон (двоюрідний брат Чарльза Дарвіна). Він визначав її як «вивчення чинників, що перебувають під соціальним контролем і можуть покращувати або погіршувати расові якості майбутніх поколінь». Ідеї Гальтона про спадковість здоров’я, хвороб та інтелекту лягли в основу євгенічної думки.

До 1920-х років євгеніка стала глобальним рухом, підтримуваним урядами, елітою та широкою громадськістю в таких країнах, як Німеччина, США, Велика Британія, Італія, Канада та Мексика. Її активно просували статистики, економісти, антропологи, соціологи, генетики та інші фахівці через наукову й популярну літературу.

Найтрагічніше застосування євгеніки відбулося в нацистській Німеччині (1933–1945). Нацистський режим використовував євгенічні ідеї для «очищення» німецького народу від тих, кого вони вважали «негідними життя». Це призвело до жахливих наслідків: масових вбивств у рамках програми «евтаназії», що забрала життя щонайменше 70 000 дорослих та 5200 дітей; примусової стерилізації, яка торкнулася щонайменше 400 000 людей; а також майже повного знищення єврейського народу під час Голокосту та спроб ліквідації інших маргіналізованих груп, таких, як сінті та роми, люди з інвалідністю та ЛГБТК+ особи.

Євгеніка була повністю дискредитована після Другої світової війни, але її практики та ідеї, на жаль, досі проявляються в різних формах. У багатьох країнах примусова стерилізація та інституціоналізація, тривали щонайменше до 1970-х років, а в окремих випадках їхні відголоски ми бачимо й сьогодні.

Сучасний прогрес у геномних технологіях породжує нові етичні дилеми. Розвиток геномного скринінгу та полігенних шкал ризику створює небезпечний суспільний тиск щодо переривання вагітності, якщо виявлені ризики генетичних розладів, таких як, наприклад, синдром Дауна. Однак важливо розрізняти історичну, примусову євгеніку та сучасну медицину. Прориви в геномних технологіях дозволяють виявляти серйозні ризики генетичних розладів у плода. У таких випадках рішення про переривання вагітності — це не євгеніка, а інформований вибір батьків. Це глибоко особисте рішення, що ґрунтується на медичних даних, сімейних обставинах та гуманітарних принципах, а не на бажанні «покращити расу» чи державному примусі.

Можливість скринінгу ембріонів на поведінкові чи інтелектуальні риси під час екстракорпорального запліднення (ЕКЗ) та преімплантаційної генетичної діагностики нині викликає дискусії, адже тут межа між запобіганням стражданням і потенційною дискримінацією стає тоншою. Ми маємо гарантувати, що медичні досягнення служать на користь людині і підтримують її право на вибір та якісне життя, а не для примусового «відсіювання» за будь-якими ознаками.