Термін «тру-крайм» (true crime) походить з англійської мови, де «true» означає«справжній», а «crime» — «злочин». Дослівно його можна перекласти як «справжній злочин».
Тру-крайм — захопливий і водночас серйозний жанр документалістики, який заглиблюється в справжні кримінальні історії. Автори таких творів детально аналізують події, пов’язані зі злочином, розкривають дії всіх учасників — як постраждалих, так і винних, а також намагаються зрозуміти мотиви, що рухали злочинцем. Часто тру-крайм зосереджується на насильницьких злочинах, наприклад, вбивствах. Він може висвітлювати як окремі події (викрадення людей), так і серійні злочини, скоєні вбивцями, злодіями чи лідерами культів. Тематика варіюється від широко відомих резонансних справ до менш публічних або нерозкритих злочинів, до яких автор прагне привернути увагу суспільства.
У подачі матеріалу, може, використовуватись, як суто журналістський стиль, що спирається виключно на підтверджені факти, так і більш спекулятивний, де автор ділиться власними висновками та припущеннями щодо злочину.
Історія Тру-крайму: Від давніх балад до сучасної документалістики
Термін «тру-крайм» з'явився у 1923 році, але відлуння кримінальних подій завжди захоплювало людство, знаходячи відображення в оповіданнях задовго до того.
В XVI–XVIII століттях Британія була свідком появи «бродсайдів» (від англ. broadsides) односторонніх листів, балад та памфлетів, які детально описували гучні вбивства та інші злодіяння. Ці публікації були своєрідним міксом сенсаційності та моралізаторства, задовольняючи жагу народу до драматичних історій та повчань. У XVIII столітті популярними стали «проповіді про страту», де детально викладалися злочини засуджених та їхнє моральне падіння. Це були перші тру-крайм оповіді, що поєднували інформацію про реальні події з дидактичною метою.
XIX століття принесло нову форму — «пенні дредфулз» (від англ. Penny Dreadfuls). Ці дешеві бульварні романи, характерні для Вікторіанської епохи, часто брали за основу реальні кримінальні справи, додаючи до них елементи художньої вигадки та сенсаційності, щоби привабити широку аудиторію. Вони заклали фундамент для подальшого розвитку жанру, показавши, що реальні злочини можуть бути основою для захопливих історій.
Справжній прорив і визнання тру-крайм як окремого жанру відбулися у XX столітті. Знаковим моментом стала книга «Холоднокровне вбивство» (In Cold Blood) Трумена Капоте, що вийшла в 1966 році. Капоте провів колосальне розслідування реального вбивства родини Клаттер у Канзасі. Він використовував журналістський підхід, збираючи факти та інтерв’ю, але подав матеріал у художньому стилі, створивши так званий «нехудожній роман». Ця робота підняла жанр на новий рівень, демонструючи, що реальні історії злочинів можуть бути не менш, а то й більш глибокими та захопливими, ніж вигадані. Вона довела, що тру-крайм здатен не лише шокувати, а і спонукати до роздумів про людську природу, справедливість та суспільство.
Де, Коли та Як тру-крайм знаходить своє відображення
Термін сьогодні повсюдно використовується, жанр знайшов своє застосування в безлічі медіа форматів.
Книги є класичною формою тру-крайму, де автори докладно вивчають деталі розслідувань, судових процесів та психології, як злочинців, так і жертв.
Телевізійні шоу та документальні фільми відтворюють події, включають інтерв’ю з поліцейськими, свідками, родичами жертв та адвокатами. Часто вони використовують драматичні реконструкції, щоб візуалізувати події. Прикладами є відомі серіали «Making a Murderer» та «The Jinx», а також українські проєкти, такі як «True Crime: Чернігів», що адаптують жанр до місцевих реалій.
Особливий бум тру-крайм пережив у світі подкастів. Це один із найпопулярніших форматів останніх років, що дозволяє слухачам поглиблено занурюватися в одну справу протягом кількох епізодів. Українські подкастери, як-от «Дівчата вбивають час» чи «Безсоння | Тру Крайм | Містика», досліджують різноманітні кримінальні історії, аналізують мотиви злочинців, психологію жертв, а іноді навіть висувають власні версії подій.
Крім того, тру-крайм активно присутній у статтях та інтернет-контенті. Журналістські розслідування, блоги та численні YouTube-канали спеціалізуються на кримінальних історіях. Останнім часом до цих платформ приєднався і TikTok, де короткі, динамічні відеоролики (зазвичай до трьох хвилин) про реальні злочини, загадки та теорії швидко набирають популярність, привертаючи нову, молоду аудиторію до жанру. Хоча й рідше, але існують навіть відеоігри, які базуються на реальних кримінальних справах. Прикладом є «L.A. Noire», де багато внутрішньо ігрових розслідувань та справ натхненні реальними злочинами, що відбувалися в Лос-Анджелесі 1940-х років, включно з посиланнями на відому справу «Чорної Орхідеї».
Дві сторони медалі: Вплив та суперечності жанру
Тру-крайм — це не просто розвага, а потужний інструмент, здатний формувати громадську думку та мати реальні наслідки. Позитивний вплив проявляється в підвищенні обізнаності про злочинність, сприянні розслідуванням, критиці та реформі системи правосуддя. Деякі прихильники жанру вважають, що він слугує застереженням та підвищує особисту безпеку.
Найбільш поширеною є проблема сенсаційності та шокуючого ефекту, коли трагедія перетворюється на розвагу, а страждання жертв мінімізуються. Це призводить до неповаги до жертв та їхніх сімей, для яких постійне обговорення їхнього горя стає джерелом ретравматизації. Також є ризик викривлення наративу, коли автори маніпулюють фактами для досягнення бажаної сюжетної лінії, що призводить до спотворення правди та введення громадськості в оману. Популярність жанру породила феномен «ефекту диванного детектива», коли некваліфіковані ентузіасти публікують власні необґрунтовані теорії, що, може, шкодити офіційним розслідуванням та несправедливо звинувачувати невинних.
З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну, окремим напрямом стало документування та розслідування воєнних злочинів, що набуває критичного значення для притягнення винних до відповідальності та відновлення справедливості.
Поширити цей допис
Цитувати допис
Оберіть та скопіюйте потрібний стандарт цитування:
