Що таке хронофотографія?
Хронофотографія – це метод зйомки, що використовується для візуалізації руху. Вона передбачає створення серії фотографій, які потім об’єднуються в один кадр, демонструючи об’єкт у різних фазах руху. Ця техніка виникла у XIX столітті та стала основою для подальшого розвитку кінематографа та спортивної фотографії.
Завдяки хронофотографії можна побачити, як птах розправляє крила під час польоту, як людина перестрибує перешкоду, або як м’яч рухається у повітрі після удару.
Історія хронофотографії
Перші експерименти з фіксацією руху розпочалися у 1870-х роках, коли розвиток фотографічних технологій дозволив робити швидкісні знімки. Двоє науковців відіграли ключову роль у становленні цього методу:
-
Едвард Мейбрідж (Eadweard Muybridge) – британсько-американський фотограф, який у 1878 році використав серію камер для зйомки галопуючого коня. Його експеримент довів, що у певний момент всі чотири ноги коня не торкаються землі, що було неможливо побачити неозброєним оком.
-
Етьєн-Жуль Маре (Étienne-Jules Marey) – французький фізіолог, який у 1882 році розробив "фотофузил" – пристрій, що дозволяв знімати 12 кадрів за секунду на одну пластину. Саме його метод найбільше нагадує сучасну хронофотографію, оскільки всі стадії руху потрапляли на один кадр.
Ці дослідження стали фундаментом для кінематографії, відкривши нові можливості для вивчення руху.
Як працює хронофотографія?
Щоб отримати ефект хронофотографії, використовують кілька методів:
-
Послідовна серійна зйомка – робиться серія кадрів рухомого об'єкта з однаковим інтервалом часу.
-
Накладання знімків – отримані кадри комбінуються в один зображення, щоб показати динаміку руху.
-
Довга витримка із спалахом – поєднує ефект розмиття руху з чіткими фазами, коли спалах фіксує ключові моменти.
У цифрову епоху цей ефект можна досягти за допомогою графічних редакторів, таких як Photoshop, але класичні методи продовжують використовуватися у спортивній фотографії та експериментальному мистецтві.