Децентралізація — це процес перерозподілу або передачі функцій, повноважень, відповідальності та ресурсів від центральних органів влади до нижчих рівнів управління, найчастіше до органів місцевого самоврядування.
Головна мета децентралізації — наблизити процес прийняття рішень до людей, які безпосередньо постраждають від цих рішень, і дати їм більше можливостей впливати на власне життя та розвиток своїх громад.
Форми децентралізації
Децентралізація часто асоціюється з передачею влади, але вона приймає різні форми:
1. Політична децентралізація (деволюція)
Це найглибша форма децентралізації, яка передбачає передачу значних політичних повноважень і відповідальності за прийняття рішень виборним місцевим органам влади. Ці органи мають певну автономію у формуванні своєї політики та бюджету. Українська реформа децентралізації, зокрема, створення ОТГ, є яскравим прикладом політичної децентралізації.
Ця форма полягає в передачі адміністративних завдань і повноважень від центральних міністерств та відомств їхнім територіальним підрозділам або місцевим представництвам. При цьому остаточний контроль залишається в центральної влади. Наприклад, регіональні управління певного міністерства.
3. Фіскальна децентралізація
Це передача фінансових повноважень, таких, як збір податків, управління бюджетними коштами та формування місцевих бюджетів, від центрального уряду до місцевих органів. Є ключовим елементом справжньої автономії.
4. Економічна децентралізація
Зосереджена на передачі повноважень у сфері економічного розвитку та управління ресурсами на місцевий рівень, що дозволяє громадам самостійно визначати пріоритети розвитку бізнесу, інвестицій та використання місцевих ресурсів.
5. Децентралізація надання послуг (приватизація або аутсорсинг)
Це передача функцій із надання державних послуг недержавним організаціям, приватним компаніям або громадським організаціям. Хоча це не передача влади, як такої, це все ж зменшує централізований контроль над наданням послуг.
Принципи децентралізації
Субсидіарність — принцип, згідно, з яким рішення повинні прийматися на найнижчому можливому рівні управління, який здатний ефективно їх реалізувати. Це означає, що центральна влада втручається, лише тоді, коли місцевий рівень не може впоратися з проблемою.
Місцеві органи повинні бути фінансово незалежними, тобто мати достатньо власних фінансових ресурсів для виконання покладених на них функцій. Це досягається через передачу податків, формування місцевих бюджетів та можливості залучення додаткових коштів.
Децентралізація вимагає відповідальності місцевих органів перед своїми виборцями. А саме, прозорості в прийнятті рішень та витрачанні коштів, щоб забезпечити громадський контроль за діями місцевої влади.
Залучення громадськостідо публічних обговорень, місцевих референдумів, діяльності органів самоорганізації населення тощо.
Недоліком децентралізації є нерівність у розвитку громад, коли одні, більш ресурсні, процвітають, а інші відстають через брак ресурсів, що призводить до регіональних диспропорцій.
Децентралізація в Україні
Українська реформа децентралізації, розпочата у 2014 році, є одним із наймасштабніших прикладів у Європі. Вона передбачала добровільне об’єднання громад у сильніші та спроможніші територіальні одиниці, передачу значних фінансових ресурсів (зокрема, частина податків на доходи фізичних осіб залишається в місцевих бюджетах), а також передачу широкого спектру повноважень у сферах освіти, медицини, соціального захисту, архітектури, містобудування та земельних відносин.
