Чюнібьо (яп. 中二病, chūnibyō) — японський сленговий термін, яким іронічно називають надмірну підліткову самосвідомість і пов’язану з нею поведінку: демонстративну дорослість, бажання підкреслити власну винятковість, пафосні фантазії або навмисне протиставлення себе іншим.

У японському словнику Digital Daijisen чюнібьо описують як сленгову назву надмірної самосвідомості, характерної для підліткового віку, та поведінки, яка з неї виникає. Серед прикладів — неприродно дорослі манери та безпідставне переконання у власній особливості.

Саме слово складається з двох частин:

中二 (chūni) — скорочення від другого класу японської середньої школи;

病 (byō) — «хвороба».

Тобто буквально 中二病 можна перекласти як «хвороба другокласника середньої школи» — приблизно тринадцяти-чотирнадцятирічного підлітка.

Звісно, про справжню хворобу не йдеться. Чюнібьо не є медичним або психологічним діагнозом. Слово «хвороба» тут від початку було частиною жарту: певну незручну підліткову поведінку уявляли як тимчасовий стан, яким можна «захворіти», а згодом перерости.

На відміну від багатьох сленгових слів, походження чюнібьо можна простежити досить точно.

Термін пов’язують із японським коміком і радіоведучим Хікару Ідзюїном (伊集院光) та його нічною програмою Ijuin Hikaru Shinya no Bakajikara. У січні 1999 року Ідзюїн заговорив в ефірі про «чюнібьо», описуючи речі, які люди роблять приблизно у другому класі середньої школи, а пізніше згадують із певним соромом.

У програмі з’явилася рубрика Kakatta kana? to omottara chūnibyō — приблизно «Якщо вам здається, що ви підхопили чюнібьо». Слухачі надсилали власні приклади таких «симптомів». Архів випусків Shinya no Bakajikara Database відносить появу рубрики до січня 1999 року й зазначає, що вона протрималася в ефірі кілька місяців.

І початкове чюнібьо було значно приземленішим за образ, який сьогодні знайомий шанувальникам аніме. Це могли бути раптові заяви на кшталт «дорослі всі лицеміри», пошуки «єдиного справжнього друга», вимоги до батьків поважати приватність або демонстративні спроби перейти від дитячих захоплень до чогось нібито дорослішого.

Жарт працював саме тому, що ситуації були впізнаваними. У тринадцять років така поведінка могла здаватися цілком серйозною, а через кілька років перетворювалася на історію, яку не дуже хочеться згадувати.

Після радіопрограми слово поступово перейшло в японську інтернет-культуру, а його значення почало змінюватися. Під чюнібьо стали розуміти не лише звичайне підліткове «я вже дорослий», а різні способи створити навколо себе образ особливої людини.

Згодом поширився умовний поділ чюнібьо на три типи. Він не має стосунку до психології чи медицини — це радше інтернет-класифікація, яку, зокрема, описувала книжка Chūnibyō Toriatsukai Setsumeisho 2009 року. Її три категорії також розбирає матеріал на офіційному сайті Осаму Тедзуки.

DQN-тип намагається здаватися небезпечним або бунтівним: розповідає перебільшені історії про бійки, порушення правил чи знайомства з небезпечними людьми.

Субкультурний тип будує свою винятковість навколо смаків. Усе популярне оголошується банальним, натомість любов до маловідомої музики, книжок чи фільмів стає способом показати, що «я не такий, як усі».

Нарешті, 邪気眼系 (jakigan-kei), або тип «злого ока», — це саме той варіант чюнібьо, який найбільше закріпився в аніме-культурі. Тут з’являються вигадані надприродні здібності, прокляття, таємні організації, приховане походження й сили, які нібито доводиться стримувати.

За межами Японії слово стало відомим насамперед завдяки аніме, манзі, ранобе та іграм. І саме тому його міжнародне значення помітно змістилося в бік фантастичного різновиду чюнібьо.

Типовий такий персонаж може називати свою руку проклятою, носити пов’язку, яка нібито стримує силу ока, вигадувати назви атак, бачити навколо себе діяльність таємної організації або користуватися складним псевдонімом замість звичайного імені.

Особливо впізнаваним термін зробило «Chūnibyō Demo Koi ga Shitai!» (Love, Chunibyo & Other Delusions!). Спочатку це було ранобе Торако, а згодом Kyoto Animation створила його аніме-адаптацію.

Головний герой Юта намагається забути власний період чюнібьо, тоді як Рікка все ще живе у світі фантастичних сил і називає свою здатність «Оком злого короля». Навіть офіційний опис першого тому від Kyoto Animation починається з визнання Юти, що в середній школі він мав чюнібьо й тепер хотів би залишити це «темне минуле» позаду.

Сам твір при цьому не вигадав поняття. Перший том вийшов лише у 2011 році, тоді як слово чюнібьо використовували ще з кінця 1990-х.

Попри походження назви, сьогодні слово давно не прив’язане до конкретного віку.

Чюнібьо можуть жартома назвати й поведінку дорослої людини, якщо вона надто демонстративно будує навколо себе образ загадкового генія, небезпечного одинака або особистості, яка нібито стоїть вище за «звичайних людей».

Термін може описувати навіть не людину, а певну естетику. «Чюнібьо-назвою» або «чюнібьо-дизайном» можуть назвати щось навмисно пафосне й похмуре: з демонами, кров’ю, долею, забороненими силами, латинськими словами та надзвичайно складними назвами атак.

Тому сучасне чюнібьо — це вже не просто «дивна поведінка восьмикласника». Це впізнаваний культурний образ, побудований на суміші підліткового максималізму, фантазії, бажання здаватися особливим і тієї легкої незручності, яка часто виникає, коли через кілька років згадуєш власні спроби бути загадковішим і дорослішим, ніж ти був насправді.