Що спільного між пригодами Наруто, похмурим світом Death Note та казковими історіями студії Ghibli? Усе це аніме, хоча за сюжетом, стилем малюнка, атмосферою та цільовою аудиторією ці твори можуть бути абсолютно різними.
Аніме (яп. アニメ) — це японська анімація, тобто анімаційні фільми та серіали, створені в Японії. За межами країни цей термін використовують насамперед для позначення японських анімаційних творів, хоча сьогодні його іноді застосовують і до продукції інших країн, виконаної під впливом японської анімації.
Аніме — не окремий жанр на кшталт фантастики, комедії чи жахів, а велика культурна та мистецька сфера, яка охоплює безліч жанрів. Воно може бути дитячою казкою, романтичною історією, психологічним трилером, політичною драмою або складною науковою фантастикою.
Що означає слово «аніме» та звідки воно походить?
Слово «аніме» — скорочення від японського animēshon (アニメーション), запозиченого з англійського animation, що означає «анімація».
Цікаво, що в Японії слово anime може позначати анімацію загалом, незалежно від країни її походження. Тобто японці можуть називати аніме й американські мультфільми. Водночас у різних контекстах японської мови цей термін може мати вужче значення.
За межами Японії слово набуло іншого змісту. Тут аніме зазвичай означає саме японську анімацію, яку сприймають як окрему культурну традицію.
У сучасному вжитку межі поняття стали дещо розмитими. Наприклад, існують американські, корейські та європейські мультсеріали, які наслідують японський спосіб малювання, побудову сцен або характерні прийоми розповіді. Їх часто називають аніме-подібною анімацією, хоча питання, чи вважати такі твори повноцінним аніме, залишається дискусійним.
Чим аніме відрізняється від звичайних мультфільмів?
Насправді аніме теж є мультфільмами. Різниця полягає насамперед у походженні та традиціях створення, а не в тому, що аніме — принципово інший вид рухомого зображення.
Проте японська анімація виробила низку особливостей, за якими багато глядачів легко її впізнають.
Однією з найпомітніших є характерна стилізація персонажів: виразні очі, деталізоване волосся, перебільшені емоції та впізнавані способи зображення руху. Але це не універсальні правила. Деякі аніме мають реалістичний дизайн персонажів, інші використовують мінімалістичний або експериментальний малюнок.
Ще одна особливість — увага до атмосфери. В аніме можна зустріти довгі плани міських вулиць, дощу, порожніх кімнат чи природи, які потрібні не стільки для розвитку подій, скільки для створення певного настрою.
При цьому японська анімація часто поєднує детально промальовані статичні зображення з обмеженою кількістю рухів. Такий підхід історично допомагав анімаційним студіям працювати в умовах обмеженого бюджету та щільного телевізійного графіка. Згодом він перетворився на один із характерних художніх прийомів.
Однак головна особливість аніме — різноманітність історій. На відміну від поширеного уявлення, що мультфільми призначені насамперед для дітей, японська анімаційна індустрія створює багато творів для підлітків і дорослих.
Це не означає, що західна анімація не буває дорослою або серйозною. Просто в Японії поділ анімації за віковими аудиторіями давно став важливою частиною індустрії.
Як з'явилося аніме: коротка історія
Історія японської анімації почалася задовго до появи сучасних серіалів про ніндзя, роботів і магічні світи.
Перші відомі японські анімаційні фільми з'явилися ще 1917 року. Серед піонерів цього мистецтва були Сімокава Отен, Коті Дзюніті та Кітаяма Сейтаро, які незалежно один від одного працювали над короткими анімаційними стрічками.
У наступні десятиліття японська анімація поступово розвивалася, переймаючи досвід європейських та американських художників.
Важливою подією став вихід повнометражного кольорового анімаційного фільму Hakujaden (1958), створеного студією Toei Dōga, нині відомою як Toei Animation.
Проте справжній перелом у розвитку телевізійного аніме відбувся 1963 року, коли розпочався показ Astro Boy — серіалу за манґою Осаму Тедзуки.
Саме Astro Boy допоміг закріпити формат регулярного телевізійного анімаційного серіалу з приблизно півгодинними випусками. Він також суттєво вплинув на способи виробництва японської анімації.
У 1970–1980-х роках популярності набули історії про гігантських роботів, космічні пригоди та наукову фантастику. Аніме поступово виходило за межі дитячої аудиторії.
У 1988 році з'явився Akira — повнометражний кіберпанковий фільм режисера Кацухіро Отомо, який став одним із найвідоміших представників японської анімації за кордоном.
У 1990-х міжнародну популярність здобули Sailor Moon, Dragon Ball, Neon Genesis Evangelion та Pokémon. Згодом до них приєдналися Naruto, One Piece, Death Note та інші серіали.
Окреме місце в історії посідає студія Ghibli, заснована 1985 року. Її фільми, зокрема My Neighbor Totoro, Princess Mononoke та Spirited Away, допомогли утвердити аніме як мистецтво, здатне зацікавити міжнародну кіноаудиторію.
Які бувають жанри аніме?
В аніме представлені практично всі жанри, знайомі за літературою та кінематографом: фентезі, фантастика, детектив, трилер, комедія, романтика, жахи, драма та багато інших.
Водночас у японській культурі сформувалися власні популярні жанрові й тематичні категорії.
Ісекай (isekai) — історії, у яких герой потрапляє в інший світ. Це може бути фентезійне королівство, альтернативна реальність або всесвіт, що нагадує відеогру. Відомий приклад — Re − Starting Life in Another World.
Меха (mecha) — твори, у яких важливу роль відіграють роботи та великі механізовані машини, часто керовані людьми. Приклади — Mobile Suit Gundam і Neon Genesis Evangelion.
Махо-сьодзьо (mahō shōjo) — історії про дівчат із магічними здібностями. Класичний приклад — Sailor Moon, а незвичне переосмислення цього напряму можна побачити в Puella Magi Madoka Magica.
Повсякденність (slice of life) — твори, зосереджені на звичайному житті персонажів: навчанні, роботі, дружбі, стосунках і побутових ситуаціях. Приклад — K-On!.
Спокон (spokon) — спортивні історії, у яких змагання, тренування та особистий розвиток героїв становлять основу сюжету. Приклади — Haikyu!! і Slam Dunk.
Ці категорії не завжди існують окремо. Наприклад, одне аніме може одночасно бути фантастикою, психологічною драмою та меха.
Що означають сьонен, сьодзьо, сейнен і дзьосей?
У розмовах про аніме часто можна почути слова «сьонен», «сьодзьо», «сейнен» і «дзьосей». Їх нерідко називають жанрами, але це не зовсім правильно.
Історично ці терміни позначають насамперед цільову аудиторію японських манґа-журналів, а згодом їх почали застосовувати й до аніме.
- Сьонен (shōnen) — твори, орієнтовані переважно на хлопців підліткового віку. Наприклад, Naruto та One Piece.
- Сьодзьо (shōjo) — твори, орієнтовані переважно на дівчат підліткового віку. Приклад — Sailor Moon.
- Сейнен (seinen) — твори для молодої та дорослої чоловічої аудиторії. Наприклад, Berserk.
- Дзьосей (josei) — твори для молодої та дорослої жіночої аудиторії. Приклад — Nodame Cantabile.
Ці визначення не обмежують коло глядачів. Доросла жінка може захоплюватися сьоненом, а чоловік — сьодзьо. До того ж цільова аудиторія не визначає жанр чи складність сюжету.
Наприклад, сьонен — не обов'язково бойове аніме, а сейнен — не завжди похмура історія з насильством. У кожній категорії можуть бути комедії, романтика, драми й пригоди.
У чому різниця між аніме та манґою?
Аніме й манґа тісно пов'язані, але це різні форми мистецтва.
Манґа — це японські комікси, а аніме — анімаційні фільми та серіали.
Чимало популярних аніме спочатку існували як манґа. Наприклад, One Piece, Naruto та Attack on Titan отримали анімаційні адаптації вже після публікації оригінальних коміксів.
Однак не кожне аніме створюють за манґою. Джерелом сюжету можуть бути романи, ранобе (японські легкі романи), відеоігри або оригінальні сценарії.
Наприклад, Violet Evergarden засноване на серії ранобе, а Cowboy Bebop спочатку створювали як оригінальний анімаційний проєкт.
Так само не кожна манґа має аніме-адаптацію. Деякі комікси залишаються виключно друкованими або цифровими творами.
Аніме — це лише серіали?
Хоча багато глядачів асоціюють аніме насамперед із багатосерійними історіями, японська анімація існує в різних форматах.
Найпоширеніші — телевізійні серіали та повнометражні фільми. Серіали можуть складатися з одного короткого сезону або виходити протягом багатьох років.
Окрім них, існують спеціальні формати:
OVA (Original Video Animation) — аніме, яке спочатку випускали безпосередньо для домашнього перегляду на відеоносіях, без попереднього телевізійного або кінотеатрального прокату.
ONA (Original Net Animation) — аніме, яке вперше виходить через інтернет, зокрема на цифрових платформах.
Сьогодні межі між цими форматами не завжди очевидні глядачам, адже багато творів незалежно від початкового способу випуску згодом стають доступними на стримінгових сервісах.
Чи все аніме малюють вручну?
Традиційна японська анімація створювалася за допомогою послідовності малюнків, які фотографували для отримання рухомого зображення.
Сьогодні більшість студій використовує цифрові інструменти. Художники можуть створювати персонажів і фони на графічних планшетах, а комп'ютерні програми допомагають поєднувати окремі елементи сцени, працювати з кольором, освітленням та ефектами.
Крім традиційної двовимірної анімації, в аніме використовують 3D-графіку (CGI). Іноді вона потрібна для окремих об'єктів, наприклад автомобілів або складних механізмів, а іноді весь твір створюють переважно в тривимірному форматі.
Тому аніме не обов'язково має виглядати як класичний мальований мультфільм. Технології виробництва змінюються, хоча багато характерних художніх прийомів японської анімації залишаються впізнаваними.
Чому аніме не варто вважати одним жанром?
Спроба описати все аніме як історії про героїв із великими очима, магічні сили та видовищні битви не враховує величезну частину японської анімації.
Наприклад, Death Note — психологічний трилер із детективними елементами, Your Name. — романтична фантастична драма, Monster — кримінальний психологічний трилер, а My Neighbor Totoro — атмосферне сімейне фентезі.
Усі ці твори належать до аніме, але мають мало спільного з погляду сюжету, настрою та вікової аудиторії.
Тому слово «аніме» найкраще сприймати не як характеристику конкретного стилю чи жанру, а як позначення багатої традиції японської анімації. Усередині неї є місце і простим розважальним історіям, і складним творам, які досліджують філософські, соціальні та психологічні питання.
Цейво!Відреагуй!
🧵
Цей допис поки що не має жодних доповнень від автора/ки.