Іноді свічка прогорає лише навколо ґнота, тоді як уздовж стінок посудини залишається товстий шар твердого воску. З кожним запалюванням заглиблення стає помітнішим, ґніт опускається дедалі нижче, а свічка починає нагадувати маленький кратер. Таке нерівномірне горіння називають тунелюванням.

Проблема не лише в зовнішньому вигляді. Під час тунелювання значна частина воску залишається невикористаною, полум’я поступово слабшає, а ароматична свічка гірше поширює запах. У глибокій ямці полум’ю також може бракувати повітря, тому воно починає мерехтіти, коптити або взагалі гасне.

Найчастіше тунель утворюється, коли свічку гасять надто швидко. Полум’я встигає розтопити лише невелике коло навколо ґнота, а краї залишаються твердими. Під час наступного запалювання тепло знову концентрується всередині цього заглиблення, тому ямка поступово стає глибшою.

Особливо важливе перше горіння. Бажано, щоб верхній шар воску розтанув майже до стінок посудини, перш ніж свічку погасять. Якщо цього не сталося, на поверхні залишається кільце твердого воску, яке часто називають «кільцем пам’яті».

Однак винен не завжди власник свічки. Причиною може бути неправильно підібраний ґніт — наприклад, занадто тонкий для діаметра посудини або конкретного складу воску. Маленьке полум’я просто не виділяє достатньо тепла, щоб розплавити всю поверхню. На горіння також впливають вид воску, кількість ароматичної композиції та барвника, форма посудини й розташування ґнота. Якщо нова свічка утворює глибоку ямку навіть після достатньо тривалого горіння, проблема, ймовірно, в її конструкції.

Вислів «віск запам’ятовує» не варто розуміти буквально. Віск не зберігає інформацію про попереднє горіння. Це лише образна назва процесу, який поступово посилює сам себе.

Після короткого горіння в центрі свічки залишається заглиблення. Наступного разу ґніт опиняється нижче від країв, а воскові стінки частково відгороджують полум’я. Тепло зосереджується всередині утвореного тунелю, тому центральна частина продовжує плавитися, а краї залишаються холоднішими. Що глибша ямка, то складніше вирівняти поверхню.

Отже, «пам’ять воску» — це не окрема властивість матеріалу, а наслідок форми, якої свічка набула після попередніх запалювань.

Поширений орієнтир — приблизно одна година горіння на кожні 2,5 сантиметра діаметра свічки. Наприклад, свічці завширшки близько 7,5 сантиметра може знадобитися до трьох годин, щоб віск розтанув майже по всій поверхні.

Проте це лише орієнтир, а не універсальна формула. Насамперед потрібно дотримуватися інструкції виробника. Зазвичай свічку не рекомендують залишати запаленою довше ніж на чотири години поспіль. Перед повторним використанням вона має повністю охолонути.

Не варто продовжувати перше горіння без кінця, намагаючись будь-що розплавити віск до самих стінок. Якщо за рекомендований час розплавленою залишається лише вузька ділянка навколо ґнота, він, імовірно, не відповідає розміру свічки.

Перед кожним запалюванням ґніт зазвичай підрізають приблизно до 5–6 міліметрів. Надто довгий ґніт може утворювати велике нестабільне полум’я, коптити й надмірно нагрівати посудину. Водночас не слід обрізати його занадто коротко: слабкому полум’ю буде складніше плавити віск, а сам ґніт може потонути.

Неглибоку ямку часто можна вирівняти за допомогою алюмінієвої фольги. Вона затримує частину тепла над поверхнею свічки та допомагає розплавити віск біля стінок.

Смугою фольги обгортають верхню частину посудини, а її краї трохи загинають усередину, утворюючи своєрідний купол. У центрі обов’язково залишають широкий отвір для полум’я та вільного доступу повітря. Фольга не повинна торкатися ґнота, нависати безпосередньо над вогнем або перекривати отвір посудини.

Свічку ставлять на рівну жаростійку поверхню, запалюють і постійно контролюють. Коли верхній шар воску розтане й поверхня вирівняється, свічку гасять, дають фользі трохи охолонути, а потім обережно знімають її.

Не варто щільно закривати свічку фольгою, щоб пришвидшити процес. Це може порушити доступ повітря та призвести до надмірного нагрівання воску й посудини. Якщо скло стає дуже гарячим, полум’я коптить, помітно збільшується або наближається до фольги, свічку потрібно одразу погасити.

Спосіб із фольгою не є універсальним. Якщо виробник забороняє накривати свічку або посудина має незвичайну форму, краще не експериментувати.

Найкраще виправляти тунелювання, поки ямка залишається неглибокою. Якщо ґніт опинився на дні вузького тунелю, майже не виступає над воском або постійно гасне, простого прогрівання може бути недостатньо. Частину воску навколо ґнота іноді обережно прибирають після повного охолодження свічки, але це лише дає полум’ю більше простору й не усуває проблему невдало підібраного ґнота.

Навіть якщо поверхню вдалося вирівняти, свічка може знову почати тунелювати. Якщо це відбувається після кожного запалювання, найімовірніше, причина не у способі використання, а в конструкції самої свічки.

Не слід намагатися відновлювати свічку з тріснутою, надщербленою або деформованою посудиною. Так само потрібно припинити її використання, коли на дні залишається приблизно 1–1,5 сантиметра воску. Якщо полум’я опуститься надто близько до дна, посудина може перегрітися.

Порада «залиште свічку горіти, доки весь віск не розтане» має важливе обмеження. Тривале горіння нагріває не лише віск, а й саму посудину. Навіть термостійке скло не захищене від пошкоджень у разі надмірного або нерівномірного нагрівання. Особливо небезпечно, коли ґніт змістився вбік і полум’я опинилося близько до стінки.

Свічку не можна переносити, поки віск рідкий, залишати без нагляду або ставити біля протягів і легкозаймистих предметів. Посудина має стояти на рівній жаростійкій поверхні. Якщо виробник указав максимальну тривалість одного горіння, перевищувати її не слід навіть заради виправлення тунелю.

Рівне горіння залежить від кількох чинників: тривалості запалювання, розміру та розташування ґнота, складу воску й температури посудини. Якщо свічка вперто горить ямкою за нормального використання, це не обов’язково ваша помилка — іноді вона просто невдало виготовлена.