Когнітивний дисонанс у стосунках: Чому ми свідомо робимо собі боляче

Нещодавно я стикнулася з такою ситуацією. Мої раціональні переконання підказували мені, що стосунки із цією людиною не мають майбутнього, але несвідомі емоційні реакції щоразу змушували мене повертатися. Я довго думала, чому саме так відбувається, чому ми свідомо робимо собі боляче. Ми розуміємо, що певні стосунки шкодять нам, але чомусь знову і знову повертаємося до них, ніби потрапивши в замкнуте коло. Я зрозуміла, що цей конфлікт — не рідкість, і він має глибокі психологічні корені.

Я знайшла цьому наукове пояснення — когнітивний дисонанс. Це стан психологічного дискомфорту, який виникає, коли дві наші думки або переконання суперечать одна одній. З одного боку, ми маємо раціональне знання про те, що ця людина не відповідає нашим потребам і стосунки з нею не мають майбутнього. З іншого — ми відчуваємо сильні емоції, прив’язаність і фізичне тяжіння. Щоб зменшити цей дисонанс, наш мозок намагається знайти виправдання: «Можливо, я зможу її змінити», «Все не так погано, як здається», «Мої почуття важливіші за логіку».

З погляду біології, емоції часто беруть гору над раціональним мисленням. Коли ми закохані, наш мозок виробляє цілий коктейль із гормонів, таких, як дофамін (гормон задоволення) та окситоцин (гормон прив’язаності). Ці речовини створюють потужний «кайф», який ми асоціюємо з об’єктом наших почуттів. Навіть коли ми знаємо, що стосунки є деструктивними, ми підсвідомо прагнемо відтворити ці приємні відчуття, і це тягне нас назад.

Перше, на що ми можемо звернути увагу, — це на моделі поведінки з дитинства. Наші стосунки в дорослому віці значною мірою формуються в дитинстві. Якщо ми виростали в оточенні, де любов була нестабільною або пов’язаною з драмою, наш мозок міг засвоїти, що саме так виглядає «справжня» близькість. Коли ми зустрічаємо людину, яка відтворює ці патерни, ми несвідомо відчуваємо знайоме й «рідне». Це трагічний парадокс: ми тягнемося до того, що нам знайоме, навіть якщо це завдає нам болю.

Однією з причин, чому ми повертаємося до того, що нам шкодить, є емоційна залежність. Подібно до того, як люди можуть мати залежність від алкоголю чи азартних ігор, ми можемо мати залежність від певних емоцій. Якщо в минулому наше життя було сповнене емоційних «гойдалок», наш мозок звикає до такої нестабільності. У такому разі спокійні, здорові стосунки можуть здаватися нудними або «неправильними». Ця звичка робить нас вразливими до деструктивних стосунків, адже мозок сприймає їх як щось звичне.

Часто ми ідеалізуємо партнера, ігноруючи його недоліки, і закохуємося не в реальну людину, а в образ, який самі собі створили. Ця ілюзія, може, бути настільки сильною, що ми готові ігнорувати тривожні сигнали. Інша причина — страх самотності. Залишатися наодинці із собою для багатьох є набагато страшнішим, ніж перебувати в болючих, але звичних стосунках. Цей страх підштовхує нас повертатися до того, що є знайомим, навіть якщо це «знайоме» є джерелом страждань.

Що робити, якщо уникнути щоденного контакту з людиною неможливо? Це значно ускладнює процес зцілення, адже постійна присутність підживлює емоції і не дає забути. У такій ситуації потрібно працювати над створенням психологічної дистанції, навіть якщо фізична відстань недоступна. Постарайтеся мінімізувати особисте спілкування, розмовляючи лише по суті. Свідомо спрямовуйте свою увагу на інших людей або робочі завдання. Використовуйте техніку «стоп-думка», коли починаєте думати про цю людину, і перемикайте свій розум на іншу діяльність.

Щоб вийти із цього замкнутого кола, потрібно зробити крок до самоцінності. Першим кроком є повне усвідомлення та визнання проблеми. Ведення щоденника, де ви записуєте свої почуття та аргументи розуму, може, допомогти побачити ситуацію з боку. Другим кроком є зосередження на собі. Спрямуйте свою енергію на власне життя: знайдіть заняття, які приносять радість, спілкуйтеся з людьми, які вас підтримують. І, можливо, зверніться до психолога, який допоможе вам розібратися в причинах вашої поведінки. Пам’ятайте, що обирати себе — це не егоїзм. Це необхідна турбота про власне психічне здоров’я та щастя.