У травні 2025 року в Україні з’явився новий національний символ — Прапор Надії. Це чорно-білий стяг, який присвячений українським військовим та цивільним, що перебувають у полоні, а також тим, хто вважається зниклим безвісти. Його створено як акт пошани, підтримки та нагадування про тих, хто досі не повернувся додому.
Як виникла ініціатива
Ідея запровадити Прапор Надії належить Сергію Волинському, командиру 36-ї окремої бригади морської піхоти, який сам перебував у російському полоні після оборони Маріуполя. У серпні 2024 року він опублікував петицію до Президента України з проханням створити офіційний символ пам’яті про полонених.
Петиція швидко отримала широку підтримку: необхідні 25 тисяч голосів було зібрано менш ніж за чотири дні. Це стало свідченням того, що тема є надзвичайно важливою і болючою для українського суспільства.
Символіка прапора
Прапор складається з двох горизонтальних смуг: білої зверху і чорної знизу.
- Біла смуга символізує надію, свободу, віру в повернення.
- Чорна смуга уособлює біль, полон, втрати і невідомість.
Цей контраст передає стан очікування: між світлом і темрявою, між життям і невизначеністю. За задумом, прапор встановлюється нижче за державний прапор і має залишатися на флагштоку до того моменту, поки не буде звільнено всіх українських полонених.
Географія впровадження
Перший офіційний «Прапор Надії» було піднято 8 травня 2025 року у Запоріжжі, біля ветеранського хабу «Ветеран ПРО». У церемонії взяли участь родичі військовополонених та зниклих безвісти, а також волонтери й представники ветеранських організацій. Учасники тримали портрети своїх близьких, вимагали їхнього звільнення та привертали увагу громадськості до теми полону.
Незабаром подібні акції почали відбуватися в інших містах. Зокрема, в селі Плужне на Хмельниччині місцеві жителі самостійно пошили прапор після появи петиції. Сестри зниклого військового передали його матері, яка щонеділі молилася з ним у храмі. Там прапор став постійним символом на місцевому майдані.
Громадське значення
Прапор Надії — це не лише видимий знак вшанування, але й форма солідарності з тими, хто досі не має змоги говорити за себе. Це ініціатива, що об’єднує родини полонених, ветеранські спільноти та небайдужих громадян.
На відміну від державних атрибутів, цей прапор виник знизу — як реакція суспільства на тривалий і часто замовчуваний біль. Його присутність у публічному просторі слугує постійним нагадуванням, що війна триває не лише на фронті, а й у тіні — там, де чекають і мовчать.
Прапор Надії — це простий, але глибокий символ. Він не замінює собою дій, але посилює голоси тих, хто чекає. Поки останній українець не буде звільнений з полону — цей прапор буде майоріти на українській землі. І буде нагадувати, що пам’ять, солідарність і надія — це також форма опору.
Цей допис поки що не має жодних доповнень від автора/ки
