Інша Одеса: Занотовані спостереження міста, що живе

Вкотре переконуюся, наскільки Одеса зелене місто. Цього разу я приїхала сюди влітку, щоб відчути сезонну атмосферу та відпочити біля моря.

Дістатися було непросто: квитки на потяги «Укрзалізниці» розкуповувалися миттєво. Ми бронювали їх о 8 ранку в день відкриття продажу. Дорога туди й назад на поїздах № 105К та № 106Ш коштувала десь біля 800–900 грн за квиток у купе.

Щодо житла, то ціни влітку зростають космічно. Апартаменти, які в травні коштували 700 грн на добу, наприкінці серпня вже пропонувалися за 5000 грн. Саме тому ми вирішили зупинитися в хостелі, який розташований на вулиці Канатній, так само в центрі, що виявилося дуже зручним і економним рішенням.

На відміну від моєї травневої поїздки, цього разу я майже не діставала телефон, щоб фотографувати. Ми просто гуляли спостерігаючи за життям міста.

Порівняно з весною, вулиці стали помітно жвавішими, усюди набагато більше людей.

Ще одна річ, яка одразу кидається в очі, — це велика кількість українських прапорів. Вони є майже всюди: висять на будівлях, намальовані на стінах, їх можна побачити на вікнах і балконах. Присутність прапорів нагадує про незламний дух міста та його мешканців, і щодня підтверджує приналежність Одеси до України.

Одеський Пасаж є однією з найвизначніших архітектурних пам’яток міста, що поєднує комерційне призначення з мистецтвом. Зведений наприкінці XIX століття, цей багатофункціональний комплекс був спроєктований як комерційний центр, що об’єднував готель та торговельну галерею. Ця первісна концепція забезпечувала його функціональну життєздатність та привабливість для підприємців і відвідувачів.

Архітектура Пасажу — це довершений приклад еклектики з елементами стилю модерн. Головною особливістю споруди є витончений скляний купол, який забезпечує простір природним світлом. Фасади галереї прикрашені вишуканим декором: скульптурами, барельєфами та ліпниною.

Сьогодні Пасаж продовжує виконувати свою комерційну функцію, проте його роль трансформувалася. Тут розташовані численні магазини, бутіки, кафе та ресторани, які активно використовують історичний антураж будівлі для приваблення відвідувачів. Комерціалізація проявляється не лише в прямій торгівлі, а й у використанні архітектурної привабливості Пасажу як фону для фотосесій, культурних заходів та туристичних програм.

Ця адаптація до сучасних ринкових умов дозволяє підтримувати життєдіяльність комплексу зберігаючи його як архітектурну пам’ятку. Таким чином, комерційний потенціал Пасажу є ключовим фактором для його утримання та інтеграції в сучасне міське середовище Одеси.

Якщо в травні інклюзивний пляж був місцем спокою та усамітнення, то влітку він стає активним соціальним осередком.

Інклюзивний пляж — це приклад універсального дизайну, де ключова увага приділяється безбар’єрному доступу для всіх категорій відвідувачів. Тут, як ви помітили, реалізовано комплекс рішень, що забезпечують комфортне пересування: спеціалізовані пандуси, тактильні доріжки та адаптовані санвузли.

У літній сезон простір пляжу активно комерціалізується. Це виражається в появі великої кількості шезлонгів та іншого обладнання, що, з одного боку, робить його багатолюдним, а з іншого — підтримує його життєдіяльність. Ця сезонна трансформація ілюструє, як об’єкт інфраструктури, що має важливе соціальне значення, адаптується до ринкових умов, щоб забезпечити доступність послуг для широкого кола відвідувачів.

Нудистський пляж в Одесі є специфічною рекреаційною зоною, розташованою за межами основної інфраструктури пляжу Ланжерон. Ця ділянка узбережжя функціонує як альтернативний простір для відпочинку, що забезпечує усамітнення та свободу від комерціалізації.

На відміну від облаштованих зон, цей пляж має переважно дикий, природний характер. Берегова лінія тут скеляста, з камінням та невеликими ділянками гальки. Відсутність розвиненої інфраструктури (такої як шезлонги чи кафе) сприяє збереженню атмосфери усамітнення та простоти, що є ключовим для відвідувачів цього місця.

Парк імені Горького в Одесі, який нещодавно отримав нову назву — Парк культури і відпочинку імені Марка Твена, є одним із наймолодших і водночас ключових рекреаційних просторів міста. Заснований у 1973 році, він був спроєктований як зелена зона для мешканців району, що активно забудовувався.

Цей простір є прикладом цілеспрямованого ландшафтного дизайну, де на площі парку висаджено понад 6000 дерев, що формують щільну зелену масу і сприяють регулюванню міського мікроклімату, забезпечуючи тінь у спекотні дні. Згідно з функціональним зонуванням, територія поділена на декілька ділянок: рекреаційні зони з алеями для прогулянок і лавками для відпочинку, а також зони для активного дозвілля з атракціонами та ігровими майданчиками, що робить його ключовим місцем соціальної взаємодії.

Вертикальне озеленення є характерною особливістю міського ландшафту Одеси. На вулицях поширеною практикою є використання витких рослин, таких як плющ, для покриття фасадів будівель, балконів та огорож. Це виконує функцію додаткової ізоляції стін від впливу сонячних променів, та допомагає регулювати мікроклімат у прилеглих до будівель зонах.

Якщо ви ще не читали мій минулий допис про Одесу, який називається «Одеса — місто, від якого я залишилась у захваті», то рекомендую це зробити. https://tseivo.com/b/urban-kotyk/t/YRBoO7qOOz/odesa-misto-vid-iakoho-ia-zalyshylas-u-zakhvati

Пошарпані стіни та покинуті будинки, що чекають на ремонт роками, — це частина міського пейзажу. І ця занедбаність має своє пояснення. Багато будівель тут — це історична спадщина, вік якої сягає понад сто років. Їхня реставрація — надзвичайно дороге і складне завдання, особливо коли будинок має безліч приватних власників. І коли деякі власники не можуть або не хочуть вкладати кошти в оновлення, будинки поступово руйнуються.

Графіті, що покривають стіни, часто з’являються саме на таких занедбаних поверхнях. Вони стають своєрідним «полотном» для вуличних художників. Це явище можна сприймати по-різному: для когось це вандалізм, а для інших — невіддільна частина сучасної міської культури, яка заповнює собою простір, що залишився без належного догляду.

Ця «інша Одеса» — це не просто занепад, а відображення складної історії міста. Місто, яке одночасно живе у двох вимірах: у своїй величній історії та в реаліях сьогодення, де краса й занедбаність існують поруч.

У міському середовищі Одеси спостерігається цікавий соціокультурний феномен. Поряд із масштабними графіті-роботами, ці поверхні стають простором для самоідентифікації та візуальної комунікації, особливо серед творчої молоді. Це проявляється у вигляді невеликих інсталяцій, стікерів та колажів, що слугують інструментом самовираження. Такі прояви української творчості допомагають авторам продемонструвати свою присутність у публічному просторі та встановити діалог із містом.

Вечірня Одеса відкрилася для мене з іншого, несподіваного боку. Я була здивована, що в самому центрі міста, а саме на вулиці Дерибасівській, було досить темно. На відміну від звичних яскравих центральних вулиць, тут майже не було муніципального освітлення.

Освітлення пішохідних зон є нерівномірним і забезпечується переважно за рахунок комерційних об’єктів — магазинів, кафе та ресторанів. Це створює мозаїчну структуру освітленості: ділянки навколо закладів є освітленими, тоді як проміжки між ними залишаються в тіні. Така модель освітлення визначає візуальний характер вулиць у вечірній час, що відрізняється від традиційних європейських міст із централізованим освітленням.

Відновлення міської забудови в Одесі після пошкоджень, спричинених атаками з боку росії, ілюструє процеси постконфліктної регенерації міського простору. Фасад будівлі, що зазнав ушкоджень унаслідок військових злочинів рф, проходить етап відновлення. На фотографіях зафіксовано, що на місці пошкоджень на першому поверсі встановлено нові віконні конструкції. Цей процес є частиною комплексної стратегії, спрямованої на відновлення життєдіяльності міста, що протистоїть агресії. 

Життя в Одесі — це явище, яке не можна повністю осягнути, просто дивлячись на карту чи фотографії. Це те, що відчувається в повітрі, і я точно це помітила. Попри все, місто не просто існує, воно живе.

Тут люди не перестають радіти, ходити до моря, купатися та насолоджуватися сонцем. Це виглядає як своєрідна терапія, як спосіб відновити душевну рівновагу, щодня відвойовуючи в реальності право на звичайну радість. Це не просто відпочинок, а глибоке, свідоме відчуття моменту.

А вуличні музиканти — це справжній пульс міста. Їхня музика стає саундтреком для вечірніх прогулянок. Вони збирають навколо себе людей, перетворюючи звичайні вулиці на імпровізовані концертні зали. Захоплююче спостерігати, як сім’ї, закохані пари та люди з домашніми улюбленцями об’єднуються навколо однієї мелодії. Ця сцена є яскравим підтвердженням того, що найголовніше в місті — це не стіни, а люди.

Життя в Одесі — це незламний дух, який проявляється в повсякденних, здавалося б, простих речах. Це здатність радіти, насолоджуватися морем і музикою, що є найсильнішою відповіддю на всі випробування.