Якби людина з початку XX століття спробувала намалювати XXI століття, вона, найімовірніше, зобразила б літаючі автомобілі, міста під прозорими куполами, роботів-дворецьких і космічні готелі на Місяці.

Більшість цих прогнозів так і не здійснилися. Проте вони не втратили своєї чарівності. Навпаки, сьогодні такі образи викликають особливе захоплення. У них є щось водночас наївне, сміливе й напрочуд красиве.

Саме таке бачення майбутнього називають ретрофутуризмом.

Це не просто художній стиль чи напрям у дизайні. Ретрофутуризм дає змогу поглянути на завтрашній день очима людей, які жили десятки або навіть сотню років тому, і побачити, про що вони мріяли та чого очікували від розвитку людства.

Ретрофутуризм — це художній напрям, який поєднує уявлення про майбутнє, характерні для минулих епох, із сучасним поглядом на історію.

Простіше кажучи, це «майбутнє, яким його бачили в минулому».

Сьогодні, розглядаючи старі журнали, плакати, книги чи кінофільми, ми можемо побачити, як люди уявляли XXI століття багато десятиліть тому. Саме ці образи й стали основою ретрофутуризму.

Його легко впізнати за поєднанням старовинної естетики з фантастичними технологіями: дирижаблі поруч із космічними кораблями, парові механізми, що керують роботами, або автомобілі атомної доби з характерним дизайном 1950-х років.

Попри свою назву, ретрофутуризм сформувався відносно недавно.

Сам термін почали активно використовувати лише в другій половині XX століття, коли стало зрозуміло, що реальність виявилася зовсім не такою, як її уявляли письменники, художники й інженери попередніх поколінь.

Втім, самі образи майбутнього з'явилися значно раніше. Особливо активно їх створювали наприкінці XIX та в першій половині XX століття — у період стрімкого розвитку науки, техніки й промисловості.

Електрика, автомобілі, дирижаблі, літаки, радіо, а згодом і початок космічної ери породили відчуття, що людство стоїть на порозі неймовірних відкриттів.

Здавалося, що ще трохи — і люди житимуть на інших планетах, роботи виконуватимуть усю домашню роботу, а транспорт літатиме просто над містами.

Частина цих прогнозів справді здійснилася. Інші ж так і залишилися красивими фантазіями.

Саме тому сьогодні ми сприймаємо їх уже не як прогнози, а як своєрідні історичні документи, які розповідають про надії, страхи та уявлення людей своєї епохи.

Цікаво, що в різні десятиліття люди нерідко уявляли прийдешній світ за схожим принципом.

Наприкінці XIX століття багато художників були переконані, що всі нові машини працюватимуть на парі.

У 1950-х роках майже всі фантасти вірили, що головним джерелом енергії стане атом. Саме тому в рекламі того часу можна побачити атомні автомобілі, атомні літаки й навіть побутову техніку, яка нібито працюватиме на ядерній енергії.

У 1960-х роках головною мрією став космос.

Багато хто був упевнений, що вже на початку XXI століття туристичні польоти на Місяць стануть такими ж звичними, як сьогодні авіаперельоти.

Сучасному читачеві такі прогнози можуть здаватися наївними, проте саме вони чудово показують, які відкриття й технології найбільше захоплювали людей свого часу.

Одними з перших майбутнє почали досліджувати саме письменники.

Жуль Верн у XIX столітті дивовижно точно передбачив появу підводних човнів, польоти до Місяця та багато інших винаходів.

Герберт Веллс у своїх романах поєднував наукові ідеї з роздумами про майбутнє людства, створюючи світи, які й сьогодні надихають письменників, режисерів і художників.

Цікаво, що багато класичних творів утопії та антиутопії також можна розглядати крізь призму ретрофутуризму. Вони демонструють майбутнє таким, яким його уявляли автори своєї доби. Саме тому сьогодні ці книги цікаві не лише своїми сюжетами, а й тим, як вони відображають наукові, соціальні та культурні уявлення минулих поколінь.

Ретрофутуризм — це не один-єдиний стиль. Згодом навколо нього сформувалося кілька окремих напрямів, кожен із яких показує майбутнє таким, яким його уявляли в певну історичну епоху.

Саме тому одні твори нагадують вікторіанську Англію з паровими машинами, інші — атомну добу 1950-х років, а ще інші відтворюють футуристичні комп'ютери епохи магнітних касет.

Найвідоміший різновид цього напряму — стімпанк (Steampunk).

Його дія зазвичай розгортається у світі, що нагадує вікторіанську Англію XIX століття. У ньому технології досягли неймовірного розвитку, але працюють не на електриці чи цифрових комп'ютерах, а на парових машинах, механічних передачах і складних годинникових механізмах.

Саме тому у стімпанку можна побачити гігантських механічних роботів, парові дирижаблі, окуляри льотчиків, бронзові механізми та химерні винаходи, які виглядають водночас старовинними й футуристичними.

На формування цієї естетики значно вплинули твори Жуля Верна та Герберта Веллса.

Дизельпанк переносить нас уже в першу половину XX століття — приблизно між 1920-ми та 1950-ми роками.

Його легко впізнати за масивною технікою, локомотивами, літаками, військовою естетикою, архітектурою ар-деко та індустріальними пейзажами.

Якщо стімпанк романтизує парову епоху, то дизельпанк показує світ, у якому технологічний прогрес нерозривно пов'язаний із двигунами внутрішнього згоряння, великою промисловістю та стрімким розвитком інженерії.

Після Другої світової війни людство захопилося атомною енергетикою.

У 1950–1960-х роках багато хто був переконаний, що саме атом назавжди змінить життя людей. Художники та письменники уявляли атомні автомобілі, літаки, побутову техніку й навіть цілі міста, які працюватимуть на компактних ядерних реакторах.

Саме ці фантазії стали основою атомпанку (Atompunk).

Для цього напряму характерні яскраві кольори, плавні форми, космічні мотиви, оптимізм і майже безмежна віра в науку та технічний прогрес.

На відміну від попередніх напрямів, касетний футуризм (Cassette Futurism) показує майбутнє таким, яким його уявляли в 1970–1980-х роках.

Тут панують великі комп'ютери, електронно-променеві монітори, магнітні касети, кнопкові панелі керування й нескінченні ряди миготливих індикаторів.

Сьогодні така техніка здається застарілою, але кілька десятиліть тому саме вона уособлювала найсучасніші технології.

Одним із найвідоміших прикладів цього стилю вважають фільм «Чужий» (Alien) 1979 року. Космічний корабель обладнаний комп'ютерами, які нині виглядають примітивно, хоча свого часу здавалися вершиною технічного прогресу.

Сьогодні цей стиль можна зустріти практично в усіх видах мистецтва.

У кінематографі яскравими прикладами є «Бразилія» Террі Гілліама, «Небесний капітан і світ майбутнього» (Sky Captain and the World of Tomorrow), «Завтраленд» (Tomorrowland), а також уже згаданий «Чужий», який став одним із найкращих прикладів касетного футуризму.

У світі відеоігор ретрофутуристичну естетику використовують не менш активно. Серія BioShock поєднує архітектуру ар-деко з фантастичними технологіями, Fallout демонструє світ, який назавжди залишився в уявленнях про майбутнє 1950-х років, а The Outer Worlds свідомо наслідує космічну фантастику середини XX століття.

Сьогодні цей стиль можна побачити також у графічному дизайні, архітектурі, рекламі, моді та цифровому мистецтві. Він допомагає створити особливу атмосферу — ностальгію за майбутнім, якого людство так і не побачило.

Парадокс ретрофутуризму полягає в тому, що насправді він розповідає не стільки про майбутнє, скільки про минуле. Через фантастичні машини, космічні міста й неймовірні винаходи ми бачимо, про що мріяли різні покоління людей і яким вони уявляли завтрашній день.

Саме тому цей стиль викликає водночас і ностальгію, і захоплення. Він нагадує, що кожна епоха створює власний образ майбутнього, який майже ніколи не збігається з реальністю.

Можливо, у цьому й полягає головна цінність ретрофутуризму. Він показує не те, яким став світ, а те, яким люди щиро сподівалися його побачити. І хоча більшість цих фантазій так і не здійснилася, вони залишили по собі багату культурну спадщину, яка й сьогодні надихає письменників, художників, режисерів, дизайнерів і мільйони шанувальників фантастики по всьому світу.