В основі нашого гумору лежать наші когнітивні здібності. Для того, щоб знайти щось смішним, ми повинні вміти помічати невідповідності та парадокси, грати з ідеями та словами.
Коротко про індивідуальні фактори формування гумору
Емоційний інтелект. Він дозволяє нам розуміти власні та чужі емоції. Саме він є основою для самоіронії — здатності сміятися над власними недоліками.
Особистісні риси. Екстраверсія та доброзичливість пов’язані з гумором, спрямованим на підтримку соціальних зв’язків. А цинізм чи агресивність формують більш саркастичний та образливий стиль гумору.
Життєвий досвід. Пережиті нами труднощі, перемоги та травми впливають на те, що ми вважаємо смішним. Гумор може бути потужним захисним механізмом, що допомагає впоратися зі стресом. Чорний гумор є прямою реакцією на складні або трагічні обставини.
Соціальні та культурні фактори
Початок формування нашого гумору відбувається в сім’ї та під час виховання. Саме вдома дитина вперше засвоює, що є дотепним, спостерігаючи за батьками. Атмосфера, у якій заохочуються жарти, дотепність та самоіронія, закладає основу для майбутнього розвитку почуття гумору.
Після сім’ї, соціальне оточення, тобто, друзі, однолітки та колеги формують наше сприйняття гумору. Гумор стає інструментом для встановлення зв’язків, зняття напруги та вираження групової ідентичності. Не дарма ж люди сміються значно частіше в компанії, ніж на самоті.
У наш час інтернет-меми, комедійні шоу та стендапи впливають на те, які жарти стають популярними, та створюють нові субкультури зі своїми специфічними «внутрішніми» жартами. Гумор стає інструментом для соціальної взаємодії та об’єднання людей.
Біологічні фактори
По-перше, на почуття гумору впливає генетика. Дослідження близнюків показують, що певна схильність до гумору може бути успадкована, хоча це не означає, що ми отримуємо конкретні жарти в спадок. Скоріше, мова йде про генетично зумовлені риси характеру, такі як оптимізм чи екстраверсія, які сприяють розвитку почуття гумору.
По-друге, гумор тісно пов’язаний із нейрофізіологією. Коли ми сприймаємо жарт, у нашому мозку активуються різні ділянки. Це зони, відповідальні за когнітивні процеси (аналіз інформації), емоційні реакції (виділення дофаміну та відчуття задоволення) і соціальну взаємодію. Це підтверджує, що гумор — це не просто розвага, а важлива функція мозку, яка допомагає нам взаємодіяти зі світом.
Травмовані люди «смішніші»?
Існує поширений міф, що травмовані люди стають «смішнішими». Це не зовсім так. Насправді, травма може стати каталізатором для розвитку певного стилю гумору, наприклад, чорного гумору або самоіронії.
Однією з основних причин, чому люди, які пережили травми, розвивають особливе почуття гумору, є психологічний механізм втечі від реальності та адаптації до стресу. Гумор дозволяє тимчасово відсторонитися від болю, перевести увагу на щось інше, та впоратися з емоційним навантаженням. Люди, які пережили складні події використовують самоіронію, щоб знецінити власний біль. Жарт над своїми труднощами є способом показати, що вони не зламалися і все ще контролюють ситуацію.
Іншим поширеним механізмом є чорний гумор.
Чорний гумор — це психологічний механізм виживання. Це сміх над тим, що лякає, щоби зменшити його владу над нами. Люди, які пережили складні події (війну, хворобу, катастрофи) використовують такий гумор, щоби розрядити емоційну напругу, впоратися з болем та встановити зв’язок із тими, хто пережив подібне. Це сміх, який є вираженням стійкості, а не щастя.
Гумор як інструмент спілкування та зв’язку
Пережиті травми можуть ізолювати людину, і гумор стає своєрідним мостом для налагодження зв’язку з іншими. Коли група людей пережила спільну травму, вони можуть розвинути унікальне почуття гумору, зрозуміле лише їм. Це створює почуття приналежності, допомагаючи пережити спільний біль.
