Рефлексії про смерть [2]

Обкладинка допису: Рефлексії про смерть [2]
НІКТОФІЛІЯ
Тьма любить тебе; як виправдання усім абʼюзивним укусам та побоям... як попередження майбутніх дій. Тьма любить тебе виправданням тому, що це більше ніколи не мусить статись -- все буває вперше, все буває востаннє. Відповідності та аналогії, що крутяться колом у голові... голову носить колом... вир думок, ковтає своєю практичною поетикою -- чомусь саме в контексті віршовані думки про самогубство набувають дієвості та доречності. Чомусь сьогодні колективне самогубство є практичним рішенням, що набуває особливої привабливості...
Тьма любить тебе повтором помилок, що заїли на DVD-шці цього життя. Любовний епос... любов переливається на сяйливому склі ножа Смерті. Жахливі метафори про твоє серце та її інтимні органи... жахливі персоніфікації твої очей... та інших органів. Її холодні пальці постійно торкаються твого тіла сиротами в радіусі... в радіусі... всього тіла. Її дотик обпікає током та рефлексом, залишаючи відбитки смерті на шкірі. Ти ніколи не дозволяєш їй обіймати тебе, а вона цинічно з цього сміється:
-- Ти такий ду.... ду-дурненький!
І у її очах зблискує смертоносний холод, що електризується з твоїм внутрішнім теплом.
Ніктофілія...
Твоя іронічна любов до темряви буде виправданням смерті. Ти торкаєшся до філософії цього життя із азартом песиміста. Пальці замальовують схемки, які закінчуються вихідною точкою  -- "СМЕРТЬ". Смерть -- екзистенція; смерть -- кінець; початок кінця. Це нова мантра, що постає прологом до світу наївної духовності.  І ти постійно шепочеш це своїй новій подружці-готці, яка приходить у квартиру вночі. Її частинки збігаються на твій молитовний шепіт о восьмій вечора за зимнім часом. Вона бігла у розчинене вікно по даху будинку... її пазюрі вилазили з-під килима у комірці... а серце проросло із наїдок у мийці; недорозвинені мʼязи звисали шматками мʼяса у чорноті суцільної тіні, якою ніч окинула її. Сьогодні твій плач заливав зустріч... її руки спливли на течії сліз до твоїх плечей; шматок мʼяса мертвим пластом спав на плечі... холодним шматком мʼяса...
-- А ти закрила морозилку? -- одразу цікавишся ти.
Тьма любить тебе зі своєї ненависті. Ти плачеш, бо вона тут. Весь цей ілюзорний цирк ковтає тебе своєю жалюгідною пасивною агресією, що підводить маленькі, але смертоності підсумки щоразу, як є можливість. Ти плачеш, бо шизофренічні ілюзії виснажують своїми монологами-дискусіями. Ти не спиш, бо вчорашні нічні істоти знову кохаються з тобою інсомнією. Ваше кохання перетворюється на сумбурний фарс. Цирк.
Тьма любить тебе, бо ти робиш вигляд, що не боїшся її...

Цей допис поки що не має жодних доповнень від автора/ки.

Муза Смерті
21 вер., 23:33

Муза Смерті

Крик Душі
Крик Душі@cry-of-soul
Рефлексії про Смерть
22 вер., 23:07

Рефлексії про Смерть

Крик Душі
Крик Душі@cry-of-soul
22 вер., 23:12

Патріотична Рима

Крик Душі
Крик Душі@cry-of-soul