Просторові моделі розвитку економіки регіону
Основна мета побудови просторових моделей — пошук оптимального місця розташування підприємств або спеціалізації сільського господарства
Моделі поділяються на дві групи:
- статичні (ранній етап розвитку науки, прості моделі);
- динамічні (більш складні, пізніше моделі, враховуються не тільки просторові відношення, але і просторово-часові).
Статичні моделі розміщення
Класичні моделі розміщення:
- Модель Йоганна Тюнена
- Модель Альфреда Вебера
- Модель Альберта Шеффле
- Модель Вільгельма Лаунхардта
- Модель Вальтера Кристалера
- Модель Августа Льоша
Спільні риси класичних теорій розміщення
1. Розроблення моделей на основі емпіричного матеріалу (відомості, отримані на основі досвіду, практики)
2. Галузевий характер моделей (призначення для обґрунтування розміщення підприємств певної галузі)
3. Моделі, як правило, мають класичні графічні образи (коло, трикутник, шестикутник)
4. Моделі не враховують місцеві особливості розвитку (рельєф, система розселення, клімат)
5. Моделі не дають відповідь на питання про однозначне оптимальне місце розташування підприємства — таких місць відповідно до моделі, може, бути декілька
Розміщення сільського господарства: "кільця" Йоганна Тюнена
Розміщення промисловості: "факторний трикутник" Альфреда Вебера
Динамічні моделі розміщення
Основне призначення динамічних моделей:
- врахування коливань попиту і пропозиції на локальних ринках, коливання цін та інших факторів. Отже, важливим завданням став пошук балансу, як в економічному розвитку країни загалом, так і в територіальному аспекті (збалансований розвиток регіонів)
Ключові поняття моделей — нерівномірність розвитку регіонів, дивергенція і конвергенція простору, фактори виробництва
Основні точки зору щодо динаміки розвитку регіонів
1. Модель просторової економічної рівноваги Л.Вальраса. Основні позиції: за умов забезпечення вільної конкуренції та мобільності факторів виробництва регіональні системи прямують до рівноваги та стабільного розвитку. Подібні теорії отримали назву теорій конвергенції — Р.Солоу, Т.Сван, Г.Менкью.
2. Теорія просторової нерівномірності економічного розвитку (кумулятивного росту) — Д.Вільямсон, Г.Річардсон, Г.Мюрдаль, Ф.Перру. Основна теза — рівномірний економічний розвиток регіону є неможливим.
Модель «центр — периферія» — таке представлення регіону, структурні компоненти, якого поділені на дві узагальнені групи (центральну й периферійну), які сформувалися на основі дії об’єктивних законів територіальної диференціації і концентрації та характеризуються різними параметрами територіального поширення, внутрішньої будови й конфігурації, мають різні функції і властивості.
Автори концепції: Джон Фрідман та Гуннар Мюрдаль
Близькі за змістом дослідження:
Торстен Гагерстрандт і його теорія поширення нововведень (інновацій)
Дж.Фрідман виділив чотири типи регіонів:
- регіони-ядра — райони концентрації передового виробництва із найбільшим інноваційним потенціалом;
- регіони, що зростають («коридори розвитку»), — території-сусіди ядер, які швидко розвиваються завдяки індустріалізації, розвитку інфраструктури, що обслуговує центр;
- регіони нового освоєння — ареали, у яких розвиваються переважно сільське господарство, лісозаготівля і видобуток корисних копалин;
- депресивні, периферійні регіони зі старою системою розселення, стагнацією всіх галузей господарства, у яких спостерігається загострення соціально-економічних проблем і міграції населення в більш розвинені регіони.
