Table of contentsClick link to navigate to the desired location
This content has not been translated yet.We're showing the original Ukrainian content below.
Слово інклюзія останніми роками дедалі частіше звучить у школах, на робочих місцях, у медіа та соціальних мережах. Та попри видиму популярність, багато хто досі плутає його з доброчинністю чи просто «допомогою тим, кому важко». Насправді інклюзія — це не про жалість. Це про рівність, гідність і участь. Для всіх.
Що таке інклюзія?
Інклюзія (від лат. inclusio — включення) — це підхід, за якого кожна людина, незалежно від її особливостей, має право бути повноцінною частиною суспільства. Йдеться не лише про людей з інвалідністю, а й про всіх, кого можуть виключати за ознаками віку, статі, етнічного походження, мови, віросповідання, сексуальної орієнтації, ментального стану тощо.
Інклюзія — це не «додати до системи когось іншого», а зробити систему комфортною і справедливою для всіх.
Приклади інклюзії в реальному житті
- Школа, де учні з інвалідністю навчаються разом з іншими — і для всіх створені умови для навчання.
- Публічний простір із пандусами, тактильною плиткою та вказівниками шрифтом Брайля.
- Робоче місце, де враховують різні потреби — наприклад, дозволяють працювати віддалено або створюють гнучкий графік.
- Подія, на якій є сурдопереклад, субтитри, а також безпечне середовище для ЛГБТК+ людей.
Чим інклюзія відрізняється від інтеграції?
Інклюзію часто плутають з інтеграцією. Але між ними є важлива різниця.
- Інтеграція — це коли людину «впускають» у вже існуючу систему, не змінюючи її.
- Інклюзія — це коли система змінюється, щоб кожен міг бути в ній на рівних.
Що має бути в інклюзивному місті? Основні вимоги
Інклюзія — це не лише про школи чи роботу. Це також про простір довкола нас: вулиці, будівлі, транспорт, парки, театри, кав’ярні. Справді інклюзивне місто — це те, де будь-яка людина може вільно пересуватись, користуватись послугами, відпочивати, спілкуватись, почуватися в безпеці. Без бар’єрів.
Вимоги до міст:
- Безбар’єрна архітектура: пандуси, ліфти, пониження бордюрів, тактильна плитка, широкі дверні прорізи, зручні туалети.
- Доступний громадський транспорт: низькопідлогові автобуси і трамваї, звукові оголошення, кнопки виклику, візуальні табло.
- Інклюзивний цифровий простір: вебсайти та мобільні додатки, доступні для людей з порушеннями зору чи слуху.
- Навігація містом: дублювання інформації шрифтом Брайля або піктограмами, зрозумілі вказівники.
- Безпечні й різноманітні публічні простори: місця для перепочинку, туалети для всіх, включно з людьми з інвалідністю або маленькими дітьми.
- Підготовлений персонал: працівники муніципалітетів, сервісу, поліції мають розуміти базові принципи інклюзії та етики спілкування.
Ситуація в Україні
Після 2020 року в Україні активізувався рух за безбар’єрність, і частково — завдяки ініціативі першої леді Олени Зеленської та Національній стратегії зі створення безбар’єрного простору. Прийнято нові державні будівельні норми (ДБН), які передбачають інклюзивність у новобудовах і реконструкції. Проте в реальному житті ситуація все ще далека від ідеалу.
- У багатьох містах пандуси занадто круті, або ведуть у глухий кут.
- Маршрутки залишаються недоступними для людей на кріслах колісних.
- Пандуси будують «для галочки» або взагалі не враховують людей з інвалідністю під час планування простору.
- Бракує доступних туалетів, сурдоперекладу, альтернативної навігації.
Тим не менш, деякі міста рухаються вперед — наприклад, Львів, Вінниця, Черкаси, де поступово з’являються низькопідлогові трамваї, доступні зупинки та перші приклади інклюзивного проєктування.
Світові приклади: хто попереду?
- Осло (Норвегія)
У місті майже повністю ліквідовано архітектурні бар’єри. Громадський транспорт повністю доступний. Є міські гіди з інклюзивного дизайну.
- Барселона (Іспанія)
Має інклюзивні пляжі, системи навігації для незрячих, адаптований транспорт. Усі нові будівлі проходять перевірку на доступність.
- Торонто (Канада)
Один із перших мегаполісів, де була прийнята Стратегія доступності на рівні міста. Тут працюють мультидисциплінарні інклюзивні команди, а всі сервіси — від бібліотек до парків — мають обов’язкові елементи доступності.
- Токіо (Японія)
Хоч місто надзвичайно щільне, тут майже всі станції метро обладнані ліфтами, є звукові сповіщення, а міська культура поваги до приватного простору підтримує інклюзивність у побуті.
Що можна зробити вже зараз?
- Включати людей з інвалідністю у процеси планування — від проєктування вулиць до створення міських сервісів.
- Забезпечити контроль за виконанням норм. Недостатньо просто побудувати пандус — треба, щоб він був зручним.
- Інвестувати у навчання фахівців — архітекторів, урбаністів, проєктантів.
- Впроваджувати універсальний дизайн — тобто робити простір зручним для всіх: і для мами з візочком, і для людини з тростиною, і для людини на кріслі колісному.
Інклюзивне місто — це простір, у якому кожна людина не мусить просити про окремі умови, бо ці умови вже є. Це не виняток із правил, а нова норма. Такі міста не лише зручніші — вони людяніші, дбайливіші та більш стійкі до змін.
This post doesn't have any additions from the author yet.
