Водяний горіх, або чилим(Trapa natans), — це унікальна водна рослина, яку колись можна було зустріти майже в кожному озері чи тихоплинній річці України. Його темно-коричневі плоди, схожі на маленькі роги чи кажанів, одразу впадають в око. Але за цим дивним виглядом ховається довга історія, багата символіка та давні народні вірування.
Ще у часи Київської Русі водяний горіх був важливою частиною раціону. Його сушили, товкли і варили каші, пекли хліб чи коржі. У голодні роки чилим навіть рятував від смерті, адже його плоди поживні — містять багато крохмалю, білків і мінералів. Археологи знаходили залишки водяних горіхів у посудинах давньослов’янських поселень, що свідчить: ця рослина була не лише відомою, а й шанованою.
У народній культурі чилим мав особливу символіку. Через свій «рогатий» вигляд його вважали оберегом від злих духів. Горіхи сушили і підвішували в хаті або клали в колиску немовляти, щоб захистити від зурочення. Водночас форма плоду нагадувала серце, тому в деяких місцевостях він став символом любові й єдності. Існують записи, що дівчата дарували хлопцям водяний горіх як знак прихильності — своєрідний оберіг стосунків.
З часом рослина зникла з більшості українських водойм через осушення боліт і зміну клімату. Сьогодні водяний горіх занесено до Червоної книги України — його можна побачити лише в окремих природних заповідниках або старих затоках Дніпра, Десни й Полісся.
Попри це, у фольклорі й досі живе пам’ять про «чортів горіх», як його подекуди називали — з повагою і легким страхом. Водяний горіх лишається символом давньої гармонії між людиною та природою, нагадуючи, як багато цікавого ховають звичайні українські водойми.
