Сутність поняття ЕГП та його класифікація
Зміст дописунатисність на посилання, щоб перейти до потрібного місця
Поняття «географічне положення» є ключовим для всієї системи географічних наук.
Найважливішим елементом географічного дослідження є встановлення та аналіз зв’язків між розташованими в просторі об’єктами, що визначаються саме їхнім розташуванням.
Економіко-географічне положення (ЕГП) — один із видів загального географічного положення — це положення певного економіко-географічного об’єкта щодо інших об’єктів, які мають для нього господарське значення (транспортних шляхів, державних кордонів, населених пунктів, джерел сировини та енергії).
Поняття «географічне положення відоме з кінця 18 ст., коли домінувала парадигма географічного детермінізму (все від природи й має бути змінене, якщо не відповідає її законам).
Класифікація ЕГП:
- За масштабом охоплюваної території
- Макроекономічне положення: визначає положення країни, регіону або великого економічного району у світі або на материку. Враховує доступ до ринків збуту, джерел сировини, транспортних шляхів, геополітичну ситуацію.
- Мезоекономічне положення: описує положення країни або групи країн. Аналізує зв’язки із сусідніми регіонами, центрами економічної активності, транспортною інфраструктурою.
- Мікроекономічне положення: характеризує положення певного міста, підприємства або іншого локального об’єкта. Вивчає доступ до трудових ресурсів, споживачів, конкурентів, локальної транспортної мережі.
- За місцем зосередженості об’єкта людської діяльності
- Центральне ЕГП: характеризує об’єкт, розташований у центрі економічної активності, наприклад, у столиці або великому мегаполісі. Має доступ до ринків збуту, ресурсів, транспортних шляхів, політичних центрів.
- Периферійне ЕГП: описує положення об’єкта на периферії економічного простору, далеко від основних центрів активності. Може, мати труднощі з доступом до ринків, ресурсів, інфраструктури.
- Глибинне ЕГП: характеризує об’єкт, розташований у глибині країни, далеко від моря або кордонів. Може, мати проблеми з транспортуванням, доступом до ринків збуту.
- Ексцентричне ЕГП: описує положення об’єкта, розташованого на віддаленій території, наприклад, на острові або в екстремальній кліматичній зоні. Має специфічні особливості розвитку, пов’язані з віддаленістю.
- Суміжне ЕГП: характеризує об’єкт, що межує з іншими країнами, регіонами або економічними центрами. Має можливість для розвитку транзитної торгівлі, співпраці із сусідами.
- За спеціалізацією об’єктів діяльності людини
- Транспортно-географічне положення: описує доступність об’єкта до транспортних шляхів, вузлів, портів, аеропортів. Визначає можливості для перевезення людей, вантажів, зв’язку з іншими регіонами.
- Промислово-географічне положення: характеризує доступність об’єкта до джерел сировини, енергії, трудових ресурсів, ринків збуту готової продукції. Визначає можливості для розвитку промисловості.
- Агрогеографічне положення: описує природно-кліматичні умови, які впливають на сільське господарство. Враховує родючість ґрунтів, клімат, доступ до води, меліорацію.
- Соціально-географічне положення: характеризує доступність об’єкта до центрів освіти, науки, культури, охорони здоров’я, рекреації. Визначає можливості для розвитку людського капіталу, покращення якості життя.
- Еколого-географічне положення: описує екологічні умови, які впливають на розвиток об’єкта. Враховує рівень забруднення, природні ризики, доступ до екологічно чистих ресурсів.
Розуміння ЕГП різними авторами
Поняття «економіко-географічне положення» було запропоноване І. Г. Алкіним.
Однак, як поняття теорії економічної географії воно було сформульовано, лише в 1929 р. М. М. Баранським. Аналізу цієї категорії присвячено понад двісті публікацій, однак деякі важливі її аспекти ще досі недостатньо вивчені. Найбільший внесок у її вивчення зробили М. М. Баранський, Є. Є. Лейзерович, І. М. Маєргойз, Б. Б. Родоман, О. Г. Топчієв та інші вчені.
У книзі Н. П. Огановського «Популярні нариси економічної географії СРСР» (1926)
читаємо: «Географічним положенням називається близькість даної країни до морів і океанів, якими проходять світові торговельні шляхи, а також до країн, торгові відносини, з якими представляють велику вигоду».
Це визначення характеризує тільки певний випадок ЕГП — і з погляду об’єкта (країни загалом), і виключно з погляду зручності міждержавних економічних зв’язків.
Н. Н. Баранський вважав, що ЕГП має найбільше методологічне значення: «Місце, займане будь-яким ареалом, чи буде, то країна, район, місто й под. — у системі географічного поділу праці значною мірою визначається економіко-географічним положенням».
І ще одне важливе положения Н. Н. Баранського полягає в тому, що ЕГП, як і аспекти економіко-географічного порядку, має розглядатися в історичному плані. Інакше кажучи, економіко-географічне положення, на відміну від положення математичного та положення фізико-географічного, є історичною категорією, що повинна визначатися в часі.
У сучасному ЕГП закладено багато рис майбутнього, тому вивчити наявне становище об’єкта, — значить, певною мірою визначити, яким, може, стати об’єкт завтра, тобто знайти одну зі складових прогнозу його розвитку під впливом зовнішніх сил. (Ш. M. Маєргойз)
Категорії: Освіта