Фанзин — це аматорське видання, зазвичай створене невеликою групою людей або навіть однією особою, яке присвячене певній темі чи спільноті. Назва походить від англійського fanzine, скорочення від fan magazine, тобто «журнал для фанатів». На відміну від професійних медіа, фанзини завжди були вираженням особистого голосу, ентузіазму й незалежності — друкованим проявом любові до культури, музики чи ідей.
Перші фанзини з’явилися ще у 1930-х роках серед шанувальників наукової фантастики. Одним із найвідоміших ранніх прикладів був The Comet, який вийшов у 1930 році в США й вважається першим фанзином у світі. Він створювався членами клубу Science Correspondence Club і містив короткі фантастичні оповідання, рецензії та обговорення нових наукових ідей — тобто був попередником сучасних фан-спільнот фантастів.
Згодом культура фанзинів поширилася серед шанувальників коміксів. У 1960-х з’явився Alter Ego, присвячений супергероям і історії коміксів «зсередини» — у ньому друкувалися інтерв’ю з художниками, фанатські малюнки й аналітика про творчість Marvel і DC. Того ж часу існував і Capa-Alpha, унікальний фанзин-комікс-клуб, що функціонував як закрите товариство: кожен учасник створював кілька сторінок, і всі матеріали збиралися в спільний випуск, який потім розсилався лише членам клубу. Такий формат фактично став прототипом майбутніх творчих колективів і спільнот у мережі.
Найпотужніший сплеск фанзинів припав на другу половину ХХ століття, особливо з появою панк-руху. Саме тоді фанзини стали не просто хобі, а інструментом протесту й самовираження. Легендарні видання, як Sniffin’ Glue у Великій Британії або Maximum Rocknroll у США, документували життя панк-сцени, тексти пісень, думки фанів і навіть політичні маніфести. Вони друкувалися на ксероксі, скріплювалися степлером і поширювалися на концертах або поштою — це була своєрідна «аналогова соціальна мережа».
У 1980–1990-х фанзини стали популярними і серед інших субкультур: готів, рейверів, ЛГБТ+ спільнот, феміністичних рухів. Наприклад, фанзин Riot Grrrl став символом жіночої самоорганізації в альтернативній музиці, а Homocore — важливою платформою для квір-рок-спільноти. Кожен фанзин мав власний почерк — колажні обкладинки, відбитки друкарської машинки, «жива» верстка без правил. Саме ця естетика згодом вплинула на дизайн і візуальну культуру незалежних медіа.
У XXI столітті фанзини не зникли, а лише змінили формат. Частина перейшла в цифровий простір — блогові та PDF-фанзини продовжують справу своїх паперових попередників, зберігаючи дух свободи. Інша частина навпаки повертає аналоговість у світ екранів: сучасні фанзини часто випускаються як арт-об’єкти, з друком малими тиражами, експериментальною версткою й високим рівнем візуального задуму.
Сьогодні фанзин — це не просто ретроформат. Це спосіб залишатися незалежним у час, коли медіа підпорядковані алгоритмам і трендам. Він нагадує: щоб створювати культуру, не потрібен дозвіл — достатньо паперу, ножиць, уяви й бажання поділитися своїм голосом.
Цей допис поки що не має жодних доповнень від автора/ки.
