Коли говорять про світ коміксів, найчастіше згадують американські comics із супергероями або японську манґу. Проте в Європі сформувалася власна велика традиція мальованих історій, особливо пов'язана з Францією та Бельгією. Саме її зазвичай мають на увазі, коли говорять про банд-десіне — bande dessinée.

«Тентен», «Астерікс», «Щасливчик Люк», «Смурфики», Blueberry, Valérian et Laureline, The Incal — усі ці дуже різні твори виросли в одному культурному середовищі. Тому банд-десіне не варто сприймати як конкретний жанр або стиль малювання. Це радше окрема коміксова традиція зі своєю історією, видавничими форматами, журналами та художніми школами.

Французьке словосполучення bande dessinée буквально означає приблизно «мальована стрічка» або «мальована смуга»: bande — смуга чи стрічка, dessinée — намальована. У французькій мові також дуже поширене скорочення BD.

Тут є важливий нюанс. Для франкомовної людини bande dessinée — це загальна назва коміксу, а не окремий його різновид. Тобто французькою цим поняттям можуть позначати комікси різних країн і традицій.

Натомість в інших мовах bande dessinée часто вживають вужче — як назву французької та бельгійської, а ширше франкомовної, традиції коміксів. Саме в такому значенні слово «банд-десіне» найчастіше використовують і в українських текстах. Варіанти написання поки не цілком усталені: можна зустріти «банд-десіне», «банд десіне» та «бандесіне». 

Тож називати банд-десіне «жанром коміксів» не зовсім правильно. Фентезі, детектив, вестерн або наукова фантастика — це жанри. А банд-десіне — культурна й видавнича традиція, всередині якої можуть існувати всі вони.

Історія європейських мальованих оповідей почалася задовго до «Астерікса» та «Тентена». Одним із важливих попередників сучасного коміксу вважають швейцарського художника й письменника Родольфа Тепфера, який у першій половині XIX століття створював послідовні історії, де текст і малюнок разом рухали сюжет.

Особливого розвитку франкомовний комікс набув уже у XX столітті завдяки газетам і журналам. Саме преса довгий час була головним місцем, де читачі знайомилися з новими мальованими історіями. Згодом окремі епізоди збирали в книжкові видання — альбоми.

Однією з найважливіших постатей цієї історії став бельгієць Ерже (Hergé). У 1929 році в дитячому додатку Le Petit Vingtième почалася публікація пригод Тентена. Згодом серія стала одним із символів не лише бельгійського, а й загалом європейського коміксу.

Після Другої світової війни великий вплив на розвиток BD мали журнали Spirou та Tintin, а наприкінці 1950-х до них приєднався французький Pilote. Саме в його першому номері 29 жовтня 1959 року з'явився «Астерікс», створений сценаристом Рене Ґосінні та художником Альбером Удерзо.

Історію франкомовної bande dessinée взагалі важко відділити від історії преси: Національна бібліотека Франції простежує розвиток BD від ранніх мальованих історій через журнальну культуру XX століття до сучасного графічного роману.

Найпростіша відповідь — історією та видавничою культурою.

Американська індустрія значною мірою розвивалася від газетних comic strips до періодичних comic books. У Японії важливу роль відіграла серіалізація манґи в журналах із подальшим виданням окремими томами.

У франко-бельгійській традиції одним із характерних форматів став альбом — порівняно велика кольорова книжка, часто у твердій палітурці. У другій половині XX століття особливо поширилися альбоми приблизно на 48 сторінок. Цей формат настільки асоціювався з франко-бельгійським коміксом, що навіть отримав неформальне позначення 48CC — 48 pages, cartonné, couleurs, тобто «48 сторінок, тверда палітурка, колір».

Це не означає, що кожен сучасний банд-десіне має рівно 48 сторінок або обов'язково виходить у твердій обкладинці. Сьогодні формати значно різноманітніші, а межа між традиційним альбомом і графічним романом стала менш чіткою.

Помітною рисою багатьох класичних BD є й велика увага до композиції сторінки. Художник працює не лише з окремим кадром, а й з тим, як погляд читача рухатиметься між панелями, де виникне пауза, як змінюватиметься ритм і скільки інформації міститиме один розворот.

Проте говорити про єдиний «стиль банд-десіне» було б помилкою. Його просто не існує.

Одна з найвідоміших художніх традицій, пов'язаних із франко-бельгійським коміксом, — ligne claire, або «чиста лінія».

Цей термін найбільше асоціюється з творчістю Ерже та його послідовників. Для ligne claire характерні чіткий рівномірний контур, чисті кольорові площини, мінімум штрихування та добре читабельна композиція.

Проте ligne claire — лише один із напрямів. Поруч із ним розвивалися карикатурні й дуже динамічні стилі, реалістичний пригодницький малюнок, фантастична графіка, авторський мінімалізм та експериментальні форми.

Саме тому «Астерікс» візуально майже неможливо сплутати з вестерном Blueberry, а фантастичні роботи Мебіуса — з «Тентеном». І все це залишається частиною однієї великої коміксової культури.

Один із найвідоміших прикладів — «Тентен» Ерже, історія молодого репортера, чиї пригоди почали виходити ще 1929 року. Згодом Ерже став одним із найвпливовіших авторів європейського коміксу.

Інша знакова серія — «Астерікс» Рене Ґосінні та Альбера Удерзо. Від першої публікації в Pilote у 1959 році пригоди галлів перетворилися на міжнародне явище. За даними офіційного сайту «Астерікса», серію перекладено більш ніж сотнею мов і діалектів.

До класики також належать «Щасливчик Люк» Морріса, «Смурфики» Пейо та вестерн Blueberry, створений Жаном-Мішелем Шарльє і Жаном Жиро.

Але банд-десіне не залишився світом лише гумористичних або дитячих пригод. У другій половині XX століття автори дедалі активніше експериментували з формою та працювали для дорослої аудиторії. Важливими стали журнали на кшталт Métal Hurlant, з яким пов'язана творчість Мебіуса, а згодом дедалі помітнішим став авторський графічний роман.

Тому поруч із класичними пригодницькими серіями у франкомовній коміксовій культурі можна знайти наукову фантастику, автобіографії, історичні твори, нуар, політичну сатиру та експериментальну графіку.

У Франції та Бельгії bande dessinée часто називають «дев'ятим мистецтвом» — le neuvième art. Це не означає, що існує офіційний список, у якому комікс суворо посідає дев'яте місце.

Назва виникла як продовження традиції умовно нумерувати різні види мистецтва. Наприклад, кіно ще на початку XX століття почали називати «сьомим мистецтвом». Коли ж у середині століття комікс дедалі частіше почали сприймати не лише як дитячу розвагу або частину масової преси, а як самостійну форму творчості, для нього також з'явилося подібне визначення.

Вислів neuvième art щодо коміксу почав поширюватися у 1960-х роках. У 1964 році назву 9e Art використовували Морріс, автор «Щасливчика Люка», та П'єр Ванкер у циклі статей про історію коміксу в журналі Spirou. Із часом поняття настільки закріпилося у франкомовному середовищі, що стало майже синонімом коміксового мистецтва. Історію появи цієї назви докладніше пояснює Cité internationale de la bande dessinée.

Сенс вислову передусім символічний. Він підкреслює, що комікс — це не просто текст із картинками, а окремий спосіб розповідати історії, де значення створюють малюнок, композиція сторінки, текст, послідовність кадрів і паузи між ними.

Саме це добре показує місце банд-десіне у франкомовній культурі. Комікс тут давно може бути не лише пригодницькою або гумористичною історією, а й автобіографією, політичною сатирою, історичною драмою, фантастичним епосом чи експериментальним графічним романом.

«Астерікс», «Тентен» і «Смурфики» тому не визначають банд-десіне, а лише представляють його найвідомішу частину. За ними стоїть велика культура мальованої оповіді, яка розвивалася поруч з американськими comics і японською манґою, але сформувала власну історію, видавничу традицію та художню мову.