Всім привіт! Давно не чулися й не бачилися 😃

Нещодавно я тримав у руках і буквально «покупав очима» одну цікаву книгу — «Візія України 2035». І вирішив поділитися власними думками. Особливо сьогодні, скоро знову нас чекає найтяжча зима. 

Зараз я сиджу в одній київській кав’ярні: без світла, досить прохолодно, але все ж тепліше, ніж удома. Там близько 13 градусів і немає води. Мабуть, ця книга потрапила мені до рук не в найкращий момент. Але, схоже, цей локомотив уже не зупинити.

Я завжди хотів стати письменником і диванним експертом, але не думав, що це станеться саме так. Тож одразу дисклеймер: цей текст не претендує на істину. Це радше можливість разом подумати, поставити кілька незручних запитань і подивитися на наше майбутнє трохи з іншого боку.

Знаєте, за останній час — а це приблизно чотири роки — я не читав такого відбірного sci-fi. Авторам — повага, звісно. Вони все проаналізували й загорнули в класну обгортку, бо книга справді якісна: 1200 гривень — це вам не тойво :)

Але мене значно більше вразив зміст і наповнення. І що ще цікавіше — незрозуміло, до кого саме автори намагалися достукатися: до плебсу, владної вертикалі чи бізнесу. Виглядає трохи як: «Давайте всім покажемо свої хотілки».

Нагадаю: на вулиці 2026 рік. Надскладна зима — і військово-тактично, і геополітично. А тут ще й Трампунька флягою свистить. І посеред усього цього ми у 2025 році видаємо візію, на реалізацію якої нам залишилося дев’ять років.

Далі — більш структурно. І смішно не буде.

Біда в тому, що в Європі помітний зсув від підтримки ліберально-демократичних партій у бік консервативних і правопопулістських сил, які пропонують прості, «швидкі й дієві» рішення. І це, якщо подивитися на ситуацію ширше, цілком зрозуміла реакція на втому від політики ЄС, небажання брати на себе нові ризики та дедалі жорсткіше протистояння між США, Китаєм і Росією. Кожен тягне ковдру на себе, а світ дедалі більше нагадує порохову бочку.

Фінансово та соціально теж не все прекрасно. Не критично, але й далеко не ідеально. Торговельні війни та взаємне підвищення мит тиснуть на економіки країн і союзів. Паралельно Європа приймає мільйони людей, які тікають від війни та політичної нестабільності. Україна, Сирія, Ізраїль та Палестина, Ємен, Судан, М’янма та десятки інших конфліктів створюють постійний потік вимушених мігрантів. Лише з України за кордон виїхали мільйони людей. Частина вже працює, сплачує податки й інтегрується, але масштаби цього явища все одно величезні.

Усе це неминуче впливає на європейських виборців. До міграції та економічної невизначеності додаються зростання оборонних бюджетів, втома від війни й питання: скільки ще грошей та ресурсів потрібно вкладати в безпеку? І на цьому тлі праві та популістські лідери отримують дуже простий меседж: «Геть біженців. Менше грошей на чужі війни. Давайте спочатку подбаємо про своїх». Звучить просто. І саме тому працює.

Цілі візії: високий рівень ВВП, розвиток IT, стартапів, інновацій, промисловості та енергетики.Тут нічого принципово нового немає ще з часів Федорова в Мінцифри та Шмигаля на посаді прем’єра. Усе це потребує фінансів, війна гальмує промислове виробництво та інвестиції. Розширення потенціалу в енергетиці — утопія: Відбудова ТЕЦ — роки. Нова АЕС — роки. ГЕС — теж роки. СЕС ненадійні через обстріли, вітрогенерація — та сама причина. І давайте не будемо забувати, що корупція може заморозити великі інфраструктурні об’єкти.

Об’єктивно: Одеса, Київ, Суми, Полтава, Чернігів за чотири роки після блекаутів не дуже підготувалися до нових криз. Столиця без світла, води та опалення — вау. IT та аутсорсинг мають потенціал, але ринок переповнений, і демпінг зводить перспективи переважно до оборонної сфери.

Держава має держборг 186 млрд доларів (МВФ оцінки), що майже 110% ВВП. Війна — дорого, як завжди.

Цілі: сучасна освіта, сильна наукова база, інтеграція у світову академічну спільноту.Війна спричинила міграцію студентів і науковців. У деяких школах вступ закордон серед випускників близький до 90%; у Києві може зрости до 95%. Відсутність системного фінансування і реформ стримує прогрес. Матеріально-технічна база університетів кращою не стає. Можливий успіх у вузьких сферах (IT, біотехнології, військові технології) завдяки приватним та міжнародним інвестиціям, але звужувати все лише до перспективних технологій — помилка.

Цілі: сильна армія, інтеграція у НАТО, кібербезпека.Війна стимулює розвиток оборонної індустрії та модернізацію армії, але не до рівня космодесанту, як у візії. Деякі технології вже переступили рівень НАТО, плюс військовий досвід — незамінний. Інтеграція у НАТО — стратегічна мета, але залежить від геополітики та настрою союзників. Кібербезпека може покращитися завдяки міжнародним грантам та партнерствам, бо власних ресурсів недостатньо.

Цілі: енергетична незалежність, зелена енергетика, модернізація енергосистеми а всі ми знаємо що навіть когенерація йде не так як хотілось би.Часткова реконструкція можлива за підтримки міжнародних донорів. Масштабна «зелена трансформація» малоймовірна без миру та капіталу. Корупція та бюрократія уповільнять реалізацію. Окрім того, розмінування територій після війни займе 10—15 років, і чим довше війна триває, тим більша забруднена територія.

Цілі: сучасна медицина, соціальна підтримка, інтеграція ветеранів.Це мій фаворит після освіти, бо це найбільш дотаційні сфери. Війна та економічні обмеження зменшують можливості масштабних реформ. Програми для ветеранів можуть реалізуватися через міжнародні гранти, але без фінансування буде відкат. Корупція та політичний вплив уповільнюють системні зміни. Привіт НАБУ і САП і Bihus.Info що тримаєте нас в курсі.

Цілі: прозора політика, оновлення політичної еліти, антикорупційні реформи.Утопія: покоління, яке доживе до виборів, чи розумітиме процес і свою відповідальність, коли 7 років жодних виборів не було? Старі політики все ще впливові. Конституційна реформа проблемна через КСУ, дублювання законів та слабкість системи.

Цілі: членство в ЄС та НАТО, стратегічні альянси.Можливо, але темпи інтеграції залежать від війни та реформ. Міжнародна підтримка зменшується, бюрократія й внутрішні бар’єри сповільнюють процес.

Нас чекають "політичні" вибори та ігри боротьби за владу — так чи інакше вони вже почались. Нам необхідна консолідація держави: після війни влада може отримати шанс на реформування, але старі політичні еліти можуть зберегти контроль, якщо не буде сильного тиску з боку суспільства — і це факт. Тиск необхідний: ми маємо прийняти на себе відповідальність за управління державою. Без кардинальної політичної перебудови корупція та бюрократія залишаться основною проблемою. Рівень довіри до держави і політиків після війни визначатиме ефективність реформ і готовність населення брати участь у відбудові.

Звичайно, шанс на модернізацію держави є, але він обмежений політичним статус-кво.

Нас чекає реконструкція міст, інфраструктури, промислових потужностей, енергетики, транспортних мереж за міжнародні кредити та гранти. І це займе довгий період часу. Великі проєкти — це довго і дорого. У нас будуть великі зовнішні борги, зруйновані підприємства, зменшення населення через міграцію. Економіка буде повільно відновлюватися 5—10 важких років, з локальними «островами успіху» в інноваційних галузях. Якщо не відбудеться зміна еліт, то є ризик корупційного розпилу будівництва і неефективного використання коштів.

Ми вже втратили частину населення через війну та міграцію. Повернення біженців може тривати роками і залежить від безпеки, житла та роботи. У нас буде критична потреба у психологічній реабілітації населення, освіті, охороні здоров’я. У нас у всіх залишиться своя травма війни.

Війна посилила національну єдність, але залишила травми і соціальні розколи. Якщо не буде демографічної відбудови і соціальних програм, економічне та політичне відновлення буде неповним.

Відбудова може стати поштовхом для розвитку креативних індустрій, медіа, мистецтва та туризму.

Геополітична напруга з РФ може залишитися високою навіть після активної фази війни. Я особисто сподіваюся, що найближчі 5—10 років не буде взято вектор на нормалізацію стосунків із Росією, бо це буде програш нас як суспільства.

Якщо війна закінчиться компромісом, але політична нестабільність залишиться — Україна може залишатися «пограничним» партнером ЄС з обмеженими правами та підтримкою.

Може бути й другий варіант: зупинка конфлікту, ми, як і більш старші покоління, збережемо рудимент і відчуття ностальгії за доларом по 8, мівіною по 4,20, і будемо рухатись так, як звикли до цього, без змін та реформ. Ми знову загрузнемо в тому самому болоті, що й до війни, і зупинимося, хоча темпи на початку були непогані. Тоді нас чекає криза економічна, соціальна, політична. Повернення на новий цикл колеса сансари. Кризи будуть, питання в тому, як швидко і стресово ми з них вийдемо.

У цьому варіанті: довго і болюче, часткова відбудова, значні втрати населення, слабка економіка, збереження старих політичних і корупційних структур, ризики нових конфліктів.

Після завершення війни Україна матиме унікальний шанс на модернізацію та економічне відновлення, але успіх залежить від політичної реформи, боротьби з корупцією, ефективного використання міжнародної допомоги та, звичайно, консолідації суспільства і готовності взяти відповідальність за майбутнє країни.

Війна залишить шрами, але також створить можливість «почати з чистого аркуша» для багатьох секторів і для нас, як для нового молодого громадянського суспільства. (Текст був написаний 20 січня 2026 року)