Іноді найцікавіші теми для блогу з’являються несподівано. Наприклад, коли з роботи додому приїжджає корпоративний подарунок – фруктовий бокс з екзотикою. Серед знайомих сицилійських апельсинів, помело, мандаринів, маракуї та манго трапляються трохи незвичні та загадкові плоди: лічі, пітахайя та гранаділла. Саме про останню хочемо розповісти у цьому дописі.
Отже, зустрічайте: гранаділла, вона ж пасифлора, дуже близька родичка маракуї. Гранаділла (Passiflora ligularis) – це тропічний плід із родини пасифлорових. Зовні вона кругла або злегка овальна, з твердою, гладкою шкіркою помаранчевого або жовтуватого кольору. Усередині – дуже ароматна, желеподібна м’якоть із чорними та коричнево-фіолетовими їстівними насінинами. Як ми вже згадували, найближчий та найвідоміший «родич» пасифлори – це маракуйя. Вони суб’єктивно ну дуже схожі і за ароматом, і за смаком. По суті, це різні види одного роду, але гранаділла зазвичай солодша й м’якша за смаком, без яскравої кислинки.
Якщо описувати смак коротко, то смаковий профіль гранаділли виглядає так:
солодкий
фруктово-квітковий
дуже ароматний
з легкою тропічною свіжістю.
За відчуттями – щось середнє між маракуєю, грушею та тропічним медом. Кислинка мінімальна, тому гранаділлу часто їдять просто ложкою, без підсолоджування.
Трохи історичного екскурсу
Назва passiflora походить від латинського passio, що в перекладі означає «страждання». Не дуже відповідна назва смаку фрукта, тому нам ближче англійський переклад passion, що вже трохи краще в контексті перекладу – «пристрасть».
Проте, як то кажуть, із пісні слів не викинеш. Іспанські місіонери в Південній Америці побачили в будові квітки пасифлори символи Страстей Христових:
тичинки – це цвяхи
маточка – це хрест
вінчик – терновий вінець.
Звідси й епічна, трохи містична назва. Проте існує теорія, що слово «гранаділла» все ж пов’язують з іспанським granada – «гранат», через схожість плоду на маленький гранат і велику кількість насіння всередині.
З чим поєднується гранаділла?
Гранаділла – універсальний і дуже «дружній» фрукт в кулінарії. Він чудово поєднується з:
десертами: мусами, чізкейками, панна-коттою
йогуртами та сирниками
фруктовими салатами
сорбетами та морозивом
коктейлями та лимонадами.
Також з пасифлори можна зробити соус, та використовувати його як акцент до панкейків чи бельгійських вафель.
Чи можна виростити гранаділлу з кісточки?
Саме цим питанням ми часто переймаємось, коли нам до рук потрапляють екзотичні фрукти. Пробігшись по форумам просторами інтернету, можна дати коротку відповідь: так, виростити з кістки власну гранаділлу можна, але є нюанси.
Що потрібно:
свіже насіння (з добре стиглого плоду)
легкий, дренований ґрунт
тепло у приміщенні (не нижче +20-22 °C)
багато світла
опора (гренаділла – це ліана, а не дерево).
Важливі моменти:
насінина проростає не швидко (близько 2-6 тижнів)
у квартирних умовах рослина може рости й цвісти
плоди з’являються рідко, для плодоношення не обійтись без комах-запилювачів або ручного запилення
у відкритому ґрунті в нашому кліматі рослина не зимує.
Тобто виростити пасифлору як декоративну рослину – цілком реально, а от заради врожаю потрібні теплиця й терпіння.
Отже, можемо підсумувати, що гранаділла – це не тільки солодкий і ароматний тропічний родич маракуї. Це фрукт із цікавою історією та символічною назвою, чудовий інгредієнт для десертів і напоїв та рослина, яку можна виростити вдома, хоча й радше «для душі». Вона – ідеальний приклад того, як один екзотичний плід із подарункового боксу може перетворитися на окрему гастрономічну історію.