Серед стародавніх весільних звичаїв особливе місце займає Handfasting — символічний обряд “зв’язування рук”, що означає єднання двох людей у шлюбі. Традиція має кельтське походження і поєднує в собі глибокий сенс, простоту та красу обрядовості.
Що таке Handfasting?
Слово handfasting походить від староанглійського handfæstung — “скріплення рук”. Під час церемонії руки нареченого та нареченої обв’язують стрічкою, мотузкою чи тканиною, створюючи “вузол єдності”. Саме звідси походить англійський вислів “tying the knot” (“зв’язати вузол”), який нині означає укладання шлюбу.
Як проходить традиція?
Залежно від культури чи сучасної інтерпретації, обряд може виглядати по-різному. Найчастіше молодята стають обличчям одне до одного, тримаючись за руки, а ведучий або близькі люди обв’язують їхні долоні стрічками. Кількість вузлів чи кольори тканин теж мають символічне значення — наприклад, червоний уособлює любов і пристрасть, зелений — гармонію, синій — вірність.
Походження
Handfasting зародився у кельтів ще в дохристиянські часи. У Середньовіччі в Шотландії цей обряд часто використовували як “пробний шлюб”: пара могла жити разом рік і день, після чого вирішувала, чи офіційно укладати союз. Пізніше традиція злилася з офіційними весільними обрядами або зникла під впливом церкви, але пам'ять про неї збереглася в народних легендах.
Сучасне значення
Сьогодні Handfasting відроджується як символічний елемент весільних церемоній у Європі та США. Його обирають пари, які хочуть додати своєму весіллю давніх звичаїв, духовності чи нестандартного обряду. Особливо популярним він став серед прихильників неоязичницьких течій, а також у тих, хто цікавиться кельтською культурою.
У багатьох сучасних весільних агенціях Handfasting пропонують як “додатковий ритуал” до класичної церемонії.
У кельтів цей обряд часто проводили на відкритому повітрі, біля вогнища чи священного дерева.
У Шотландії та Ірландії handfasting сьогодні визнається як частина офіційних весільних церемоній.
