Традиція рахувати квіти в букеті має давнє символічне коріння. Вона пов’язана з уявленнями про життя, смерть і гармонію чисел, що сформувалися ще у дохристиянські часи. Непарне число здавна вважали “живим” — таким, що не ділиться навпіл, а отже символізує рух, розвиток і продовження життя. Парне ж, навпаки, сприймали як завершення, спокій і символічну “повноту кола”, тобто кінець. Саме тому непарна кількість квітів стала знаком побажання життя, а парна — вшанування померлих.
Ця традиція найбільш поширена у країнах Східної Європи, зокрема в Україні, Білорусі, Латвії, Литві, Польщі та частково у Грузії. У цих культурах парна кількість асоціюється з похованнями або поминальними обрядами. Тому, наприклад, букет із двох або чотирьох квітів не прийнято дарувати на день народження чи весілля — це вважається поганою прикметою.
У Західній Європі, навпаки, подібних забобонів немає. Там кількість квітів у букеті не має символічного значення, і дарують стільки, скільки вважають красивим або доречним. Французи, італійці чи британці більше звертають увагу на колір і вид рослин: червоні троянди означають кохання, білі лілії — чистоту, а жовті тюльпани — радість і дружбу.
Цікаво, що в Японії також надають великого значення символіці чисел: там уникають дарувати чотири квітки, адже слово “чотири” звучить схоже до слова “смерть”. Подібне табу існує і в Китаї, де навіть упаковку подарунків із чотирма предметами можуть сприйняти як натяк на нещастя.
Таким чином, поділ на “непарне для живих, парне для мертвих” — це культурна спадщина, що поєднує давні вірування та елементи символічного мислення. І хоча в сучасному світі дедалі менше людей замислюються над числом квітів, традиція зберігає свою силу — як прояв поваги, такту й культурної пам’яті.
